Три десятки його заводів перетворені на господарські товариства, ще сім перебувають на стадії трансформації. На місці державного концерну "Укроборонпром" засновано акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість". Після цього стала можливою поява спільних підприємств з німецькою компанією "Rheinmetall" і норвезькою "Кongsberg".
Ці й подібні їм СП принесуть в Україну новітні технології і раціональні схеми організації виробництва; започаткують умови для підвищення кваліфікації українських робітників, інженерів і управлінців. Але, не бажано, щоб в решті-решт за оборонною галуззю України закріпився статус стратегічної. Війни рано чи пізно закінчуються, виробництво озброєння (за винятком мисливських рушниць) скорочуватиметься, на вельми конкурентному експортному ринку панують більш потужні гравці. Неминуче постане питання конверсії, яка потребуватиме великих коштів. Тому започатковувати нові підприємства слід у поєднанні зі створенням потужностей, призначених для виготовлення мирної продукції взагалі і товарів широкого вжитку зокрема – цього разу вже на основі передових технологій, новітніх матеріалів, вивірених конструкцій, популярних брендів та забезпечених ринків збуту. Згодом, статус стратегічного має перейти до мирного сектору машинобудування, а військовому відведена роль вторинного.
Спільні підприємства – найкраща організаційна форма залучення іноземного капіталу до України. Вони створюватимуться на добровільних, рівноправних засадах і дозволять іноземному партнеру беззастережно вкладати до Статутного фонду СП технологічну документацію, свої Know-How, передове обладнання, досвід ефективного управління ресурсами і виробництвом. Окрім іншого, українська сторона за рахунок внесення до Статутного фонду СП існуючих будівель, споруд і об'єктів інфраструктури матиме можливість увести в обіг заморожений основний капітал і заощадити на цьому власні або запозичені фінансові засоби на будівництво; іноземного ж засновника запрошувати з його Know-How, технологічною документацію, спеціальним обладнанням, фінансовим внеском і пропозиціями стосовно збуту спільно виготовленої продукції.
Маємо бути готовими до того, що процес відновлення відбуватиметься в умовах гострої конкуренції: у світі не існує чогось, якогось товару, що б його не виготовлялось в необхідної кількості, затребуваної глобальним попитом. Попит самої України на усі види товарів досить обмежений, тому знову народжені виробництва не будуть, особливо на початках, відрізнятися великістю розмірів і кількістю працівників, але, завдяки присутності в складі СП відомого світового бренду створяться умови для скорого і надійного входу до європейського (і не тільки!) ринку. Європейський ринок товарів виробничого призначення загалом знаходиться в усталеній рівновазі попиту і пропозиції. Виробники підтримують комерційні стосунки з покупцями і постачальниками, перевіреними довготривалим досвідом співробітництва. Здавалося, усіх усе влаштовує. Аж тут українці стукаються у двері з наміром вдертися у цей врівноважений рай, що позбавить декого з місцевих своєї роботи і прибутків. Насправді, європейські компанії також конкурують між собою і мусять повсякчас знижувати витрати на кінцеву продукцію. Одним із способів, яким вони користуються, є здешевлення закупівлі матеріалів, напівфабрикатів і частин, що отримуються ними від сторонніх організацій. Ось тут у них і виникає спокуса залучити до процесу іноземного постачальника в особі України. Але при першому знайомстві з'ясовується, що у покупця при цьому виникають ризики, пов'язані з якістю закупленого товару і затриманням його доставки. Щоб уникнути фінансових втрат європейський виробник вноситиме до контрактів додаткові обмеження, як наприклад відтермінування оплати товару до його фактичного отримання і ретельної перевірки якості, з-за чого український постачальник страждатиме від "зв'язування" власних або запозичених обігових коштів, ще й підпадатиме під жорсткий контроль фінансових органів щодо своєчасного повернення з-за кордону валютної виручки. На тлі цих розбіжностей між партнерами виникатимуть питання узгодження ціни товару і комерційних умов його поставки. З власної багаторічної практики експорту заводської продукції до європейських країн стверджую, що їхній покупець схильний до аналізу собівартості запропонованого виробу і категорично не сприймає накладні витрати у розмірі двісті, а то й чотириста відсотків, до чого нас привчили в недалекому минулому, і вимагає зменшити їх майже вдесятеро: до сорока – шістдесяти відсотків. Отже, новий український машинобудівний завод стане компактним, малолюдним, технологічно гнучким, організаційно цифровізованим і не обтяженим соціальною сферою. А заради того, щоб по закінченню військових дій і встановленню сталого миру не перейматися конверсією, щоб нові підприємства не втратили роботу, з самого початку на них під тиском ринку створюватимуться потужності для виготовлення товарів широкого вжитку – пральних машин, мультиварок, холодильників, мікро-хвильових печей, прасок, фенів, тощо, і усе це – найвідоміших світових марок. Врешті-решт оборонна і цивільна значущість галузей мають помінятися місцями: стратегічними будуть визнані підприємства зайняті виготовленням засобів виробництва, транспортних засобів, знаряддя труда і товарів широкого вжитку; а вже на їхній науково-технологічній базі будуть створюватися й окремі цехи з виготовлення зброї.
Безумовно, новітня українська машинобудівна галузь має бути експортно-спроможною, але не експортно-орієнтованою. Пропорції між експортом і імпортом встановляться природно-ринковим шляхом під впливом прибутковості тих чи інших виробництв. В умовах вільного ринку перспективним для України і привабливим для інвесторів видається першочергове відновлення заводів важкого машинобудування, як то гірничо-рудного, нафтохімічного, дорожньо-транспортного, будівельного, суднобудівного і сільськогосподарського машинобудування (трактори, автомобілі, літаки, верстати і мікроскопи тимчасово винесемо за дужки). Дуже дивною виглядає реклама "українського" трактора, в якому двигун, трансмісія і кабіна з усіма зручностями – іноземного виготовлення; і тільки шланги, колеса і паливний бак – українські. Менше з тим, і до цього треба заохочувати наших бізнесменів: великі діла починаються з малого.
Україна вже має певні конкурентні переваги перед китайськими і індійськими постачальниками, якими треба скористатися. Йдеться про наявність потужної металургійної бази, унікального профільного обладнання та багатого досвіду; близькості до європейського ринку збуту. Але спершу нашим підприємствам прийдеться навчитися гарно виготовляти окремі частини переліченої західної техніки. Йдеться про металомісткі частини вже переліченого обладнання з додаванням автомобілів, тракторів і верстатів — саме таких виробів промислового призначення як корпуси насосів і турбін, габаритні засувки, верстатні станини, блоки циліндрів, корабельні кнехти і якорі, локомотивні і вагонні колеса, екскаваторні ківші, бульдозерні лопати, заготівки для прес-форм і штампів, тощо. Для європейських компаній економічна привабливість такого підходу полягає у виведенні за межі своїх країн екологічно недосконалих і трудомістких виробництв, продовженні періоду експлуатації наявного, почасти застарілого обладнання, і зниженні витрат на виготовлення виробів. Україна ж отримає можливість оживити на деякий час ще більш-менш придатні потужності і експортувати металопродукцію значно глибшої переробки. Йдеться про першочерговий запуск ливарних, ковальських, штампувальних, зварювальних цехів і дільниць, за рахунок проголошення західним компаніям привабливої ринкової пропозиції, від якої їм було б важко відмовитись.
Фінансування відродження
Вирішальним фактором, що найбільше впливатиме на хід відтворення машинобудівної галузі, як і раніше, стане його фінансове забезпечення. Машинобудування України конче потребує інвестицій. Казково великих інвестицій, – справжнього напливу капіталу. Але мусимо розуміти, що інвестиція – це розміщення капіталу з метою отримання прибутку. Тобто, інвестор – не благодійник; він ризикує власними коштами, які б міг використати на інші потреби. Так, він прагне наживи, але держава, яка хоче розвиватися, мусить його заохотити, створити, доброзичливе ділове середовище, надійні умови безпеки і господарювання на своїй території. Вважається, що людина, яка здатна заощаджувати понад тридцять відсотків свого доходу, може розглядатися як потенційний інвестор. Прикро, що в Україні приватний капітал досі не почувається у небезпеці, і це відлякує як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Як висловився у приватній розмові один із найуспішніших українських бізнесменів, "заробити мільйон – для мене дурниця; зберегти його – от у чому проблема!".
Очевидно, що державний бюджет не пристосований для керування багатомільярдними потоками іноземної допомоги, репарацій і позичок. Державний бюджет України взагалі відтворює суто соціалістичну парадигму розподілу і перерозподілу коштів, зібраних державними органами у вигляді податків, акцизів і митних зборів. В ньому жодним чином не відображаються приватна власність на засоби виробництва, приватні інвестиції, доходи, споживання, заощадження і запозичення населення та приватних компаній, хоча ця частина ВВП перевищує дві третини його загального розміру. І ще: користуючись одним лише Державним бюджетом неможливо простежити надбання, або зменшення національного багатства під впливом продажу в концесію корисних викопних, збільшення податків і зборів, видатків на оборону та відновлення зруйнованого майна і компенсування шкоди, завданої інфраструктурі, екосистемі і населенню України. У зв'язку з цим було б, на мою думку, доцільним, запровадити бухгалтерський облік нашого національного багатства (капіталу) і ввести у практику "Баланс національного багатства України", гіпотетичний макет якого наводиться у Таблиці № 3.
Примітка: Усі цифри, наведені у таблиці, є або запозиченими з відкритих (неперевірених) джерел в інтернеті, або виведені аналітично з використанням інформації з тих самих джерел.