Веселі поради (збірка)

Олег Чорногуз

Сторінка 22 з 34

По третє, гостям не обов'язково сідати за загальний стіл.

Але головне не в цьому. Все це дешево, зручно і по-сучасному. Єдина незручність – це знайти спосіб заздалегідь попередити гостей, щоб, перед тим, як нанести вам візит, вони не забули удома добре попоїсти.

Як затримати грабіжника

Нема нічого простішого, як провернути цю опе­рацію. Особливо, коли той грабіжник забрався у дім і застав вас на місці. Правда, це так рідко трапляється, бо число грабіжників так різко змен­шилося, що коли ви телефонуєте до міліції, вам часто кажуть:

– Цього не може бути?! Серед білого дня! У вас у кімнаті? І ви так спокійно говорите? А-а, ви його затримали?! Все зрозуміло. Так чого ви ото дзвоните? Ведіть його в найближче відділення. Мо­жете привести й до нас. Ми хоч на нього подиви­мося. Цікаво, що він у вас узяв?

– Нічого, – кажете ви.

– Та який же він грабіжник?! А-а, не встиг. Все одно приведіть.

Як бачите, до грабіжників інтерес проявляє на­віть міліція. Бо що не кажіть, у наш славний час грабіжники й справді такі ж рідкісні істоти, як мамонти чи динозаври.

І все-таки, як же їх затримувати, коли вони вам потраплять до рук? Для цього, перш за все, гра­біжника треба підстерегти і аж тоді вже затриму­вати. Якщо ви сидите дома і хтось раптом вам у шпарку дверей встромляє ключа, не підіймайте од­разу галасу, не бийте вікон, не вискакуйте на бал­кон і не кричіть "Караул, рятуйте!"

По-перше, грабіжник, почувши, що ви так репе­туєте, може несподівано хряснути дверима, і ви його не тільки не затримаєте, але навіть не поба­чите. По-друге, може до вас підійти ззаду, взяти за плечі і сказати:

– Петю, це я. Чого ти так злякався?!

– Це ти, жінко?! А я думав... – вимовляєте ви, згадавши, що це й справді могла бути ваша дру­жина, і опускаєтесь, як підкошений косою, на її руки.

Отже, домовилися: по-перше, ніколи не кричіть. По-друге: ніколи не думайте про грабіжників передчасно (у страху очі великі). По-третє: купіть рушницю і чекайте. Як тільки почуєте, що хтось встромив ключ у ваш замок, зведіть негайно курки і займіть відповідну позицію: сховайтесь за холодильником, за диваном, за добре оббитим кріслом або забарикадуйтесь тумбочками з-під телевізора й білизни і чекайте.

Як тільки крадій зайде в коридор, негайно вису­вайтесь і спочатку покажіть йому рушницю, а тоді вже себе, але наполовину. Після цього накажіть йому ввімкнути у коридорі світло (щоб вам краще видно було), а тоді нехай добре за собою зачинить двері. Наказувати маєте таким тоном, щоб він у ньому відчув металеві струни й помітив інші озна­ки твердого металу, типу нержавіючої сталі, штуч­ного алмазу тощо, але ні в якому разі – тремтін­ня в голосі чи заїкання.

– Тепер, хлопче, повернися до мене спиною, а пикою (з грабіжниками можна не церемонитися) до стіни і підніми повище руки... ще вище. А то ноги поперебиваю.

– Та ви що?! – несподівано заявляє непроха­ний гість. – Киньте рушницю. Вислухайте мене...

– Ану припини розмови! Ти мені зуби не заго­ворюй. Не оглядайся. Ще одне слово і голова – решето. Я вас знаю, субчиків...

Після цього рушницю берете в ліву руку, в пра­ву телефон і набираєте номер.

– Алло! Міліція!

– Та послухайте спочатку мене! – перебиває вас грабіжник. – Киньте трубку і опустіть рушни­цю.

– Я уже стріляю, – кажете ви і чуєте в трубці:

– А куди це ви там стріляєте?

– Міліція?

– Так міліція.

– Я затримав грабіжника...

– Та послухайте, – благає вас грабіжник.

– Мовчать! – кричите ви в трубку і водночас до грабіжника.

– Що у вас там трапилося? – сердиться по той бік трубки сержант.

– Негайно виїжджайте. Затримав злодія. У квартирі 12, будинок 36.

– А як ви там опинилися?

– Я ж хазяїн квартири.

– А-а! – каже сержант. – Ну гаразд, їдемо.

Якщо ж сержант несподівано кине трубку, по­радивши привести грабіжника до них, бо в міліції і так штат малий, то не кричіть у трубку:

– Так ви що, не приїдете?

Не кричіть і не кидайте ні трубки, пі рушниці і не вискакуйте на балкон. Є інші методи. Перший: примусити злодія відчинити двері і зачинити їх з протилежного боку. Другий: зробити вигляд, що ви збираєтесь його обшукати, підійти майже впритул до нього, а тоді ривком відчинити двері і вискочити з криком "караул" на вулицю.

– Слухайте, товаришу сержант, а якщо я його пристрелю на місці, мені за це нічого не буде?.. Ні­чого. Так чого я з ним буду собі морочити голову. Ясно. Я вас зрозумів. Він вліз до мене в кварти­ру... Нападав, я оборонявся. Є така стаття. Ага-а! Значить, можна. У кримінальному кодексі. Яка? Яка стаття? Ага-а, частина друга. Чудово... Але послухайте, він плаче. Хто він? Бандит плаче. Не вірити жодному слову... і сльозам. Гаразд і я так роблю. Куди ви радите цілитися? Не в голову? Чому? А, в спину! Зрозумів. Менше шансів промахнутися...

– Ради бога, відведіть рушницю...

– Слухайте, сержанте, він кричить "ради бога". І я йому так кажу: "Ми в бога не віримо. Ми атеїсти". Так ви радите перебити ноги? З лівого дула? Ану, стули ноги, а то розкарячив їх, як на па­лубі. Слухайте, він серйозно плаче... Артист! Де там артист?! Не кожний артист так легко видавить сльозу... Під ним уже мокро... Сльози так і ллють­ся, як з поливальниці... Ви радите не звертати ні­якої уваги... Підбити, якщо не чинить опору... А якщо вдарити по руках? Вони добре освітлені. Та й тоді він мені нічого не зробить... Можна... Спасибі. Я так і роблю... Господи, він уже впав і лежить. Товаришу сержанте, він лежить, накривши руками голову... У голову не стріляти? По лежачому не б'ють? А як дублетом... по ногах? Ноги він піді­брав під себе. Під самісінький живіт підтягнув. Одне тільки відоме вам місце видно. А в мене в патронах не сіль... Два вовчих жакани...

У цей час у коридорі лунає дзвінок. Ви полегше­но зітхаєте. Хтось знову встромляє ключа в шпар­ку.

– Дружина, – радісно і облегшено шепочуть ваші уста.

Нарешті вона входить. Ви спочатку їй назустріч висовуєте своє бліде обличчя, намагаєтесь щось сказати, але у вас нічого не виходить.

– Що це за барикади? – вносить вона розряд­ку, дивлячись на себе в дзеркало, а тоді вже на ле­жачого грабіжника. – Знову набралися до чорти­ків...

Ви ховаєте рушницю і кажете:

Ану, жінко, перевір у нього кишені...

– Ще чого не вистачало?! Я по твоїх ніколи не лажу...

– А може, в нього там пістолет чи ніж індійсь­кий. Я його затримав...

– Хто? Оцей? – перевертає жінка грабіжника лицем до себе.

Ви заплющуєте очі. А що, як зараз вхопить її за комір і, прикрившись нею (а нею можна прикри­тися таким і двом), візьме і вискочить на вулицю. Тоді шукай вітру в полі.

– Так це ж Семен Петрович, – пізнає дружина. – Із сусіднього парадного.

– Помилився парадним, – ледве каже Семен Петрович. – Вибачте. А чоловік ваш...

– Нічого, нічого. З ким не буває, – каже дружина. – Тепер же будують... Коробки... Як близнята... Хоча б зафарбовували в інші кольори. А вза­галі то треба менше пити...

Він піднімається, тісно стуляє ноги і каже:

– Пробачте, будь ласка. Мало того, що поми­лився парадним, а ще й ключ до ваших дверей пі­дійшов. Ви нічого поганого не подумайте...

– Гаразд, гаразд, – проводжає його до дверей дружина. – А може, до вечора пересиділи б у нас?! Просушилися б...

Спасибі. Я уже дома...

– Це він від сліз, – кажете ви, коли за ним зачиняються двері. – Так ридав, як поранений заєць. Ніколи не думав, що є такі боягузи... Не міг одра­зу сказати, що він сусіда. Ти, жінко, коли-небудь чула, як зайці на полюванні плачуть? – цікави­тесь ви, ставите заряджену рушницю в куток і пос­пішаєте на кухню, щоб заглянути в жінчину гос­подарську сумку: "Цікаво, що ж вона сьогодні з гастроному принесла?"

Але це вже зовсім інша тема.

Як позичати гроші

Способів є дуже багато. Найвідоміший це той, коли приходите до свого знайомого (знайомої) й питаєте:

– Ти б не міг (могла) позичити мені до шістнадцятого числа (в цей день, очевидно, у вас зарплата) стільки-то карбованців? А то кінці з кінцями не зводимо.

Це примітивний і архаїчний спосіб. На таке запитання ваш знайомий відповість:

– А я оце якраз до тебе з цим самим збирався. Ти не повіриш, але в нас самих ні копійки.

Ви, як він сказав, і справді не повірили. Після цих слів у нас відпало будь-яке бажання позичати гроші. Коли б у житті ви були менш делікатні, то, запевняю вас, сьогодні ви були б набагато щасливіші. Більше того, й дружину мали б приблизно таку, якщо не кращу, ніж у вашого знайомого.

У чому ж суть? А ось у чому. Коли б ви були менш делікатним і, схопивши чималенького гарбуза від свого першого кохання, не панікуючи, метнулися б до другого, від другого до третього й так до нескінченності, доти, поки знайшли б те, що шукали. Ви ж цього не зробили й почали очікувати. Між нами, кажучи, дехто й досі чогось очікує. А поки що їх називають старими холостяками або ж дівами.

Вас, напевне, цим щасливим ім'ям вже не назвеш. Отже, ви з ними нічого не маєте спільного. Ви не стали старим холостяком, але й не стали щасливим. Чому ж так сталося? Тому, що не ви шукали щастя, а щастя шукало вас. Опікшись раз на молоці, ви так часто дмухали на воду, чого від вас і не вимагалося: Ви стали обережні, як підстрелений заєць, і лише тоді, коли остаточно переконалися, що цього разу гарбузом не пахне, пішли на... ешафот. Добровільно.

Та мова не про це. Нас цікавить, як позичити в сусіда (знайомого) гроші. Що вам треба, аби переконатися, чи в сусіда гроші є? Для цього необхідно дізнатися, чим живе сусід і що його цікавить. Скажімо, автомобіль (легковий), меблі (імпортні), холодильник ("Дніпро"), кофточка (італійська), светр (бельгійський), модельні туфлі (чеські) й т. п. Отож, саме про це й розкажіть йому. Мовляв, один добре (!) знайомий оцими днями запропонував дещо з цих названих речей. Але так ніби між іншим.

Якщо ж сусіда все це має, то тоді називайте китайський термос або ж ризьку "Спідолу". Далі переходьте на будь-яку іншу тему. Розповідайте про кінозірок Голлівуду чи аборигенів Австралії, про пальми Сахари чи про те, як освідчуються в коханні тубільці з острова Фіджі. Врешті-решт тема в даному разі не має абсолютно ніякісінького значення. Розмовляйте про що завгодно. А коли помітите, що ваш сусід (знайомий) почне вас збивати з курсу, тобто намагатиметься повернути вашу розмову до меблів чи холодильника, будьте певні: в сусіда гроші є.

… 19 20 21 22 23 24 25 …