Омріяним і возвеличеним тобою Римом.
— Мною, але ж не вами, — майнула вустами Ардалла ледь помітна усмішка. — Чи вже й вами?
— Зараз ми вийдемо на палубу вдвох, — не став заглиблюватися в такі душевні екскурси Сулима. — Причому вдаватимемо, що нічого особливого не сталося.
— Благородно, — одразу ж зумів іллірієць оцінити цей хід полковника. — Мудро і благородно.
— І на судні ти провів цю ніч під моїм патронатом. Баронеса має залишатись поза підозрою
— До речі, можу поклястися, — поспішливо мовив Ардалл, виходячи слідом за капітаном на палубу, — що ні до, ні після відвідин баронесою вашої каюти між нею і мною нічого не було.
— Тільки нікому більше не зізнавайся в цьому, — процідив Сулима, — бо засміють. — А по тому, як іллірієць ницо проковтнув цей його словесний ляпас, продовжив: — І запам'ятай: якщо тебе й повісять за моїм наказом на одній із цих рей, — повів підборіддям у бік щогли, — то не за те, що наважився загравати з колишньою наложницею колишнього капітана корабля.
— Чому ж "колишньою"? — не стримався іллірієць. — Я б так не сказав.
І щастя його, що словесному випадові цьому жодного значення Сулима не надав.
Коли Ларжич побачив капітана судна у супроводі Ардалла, він буквально заціпенів від подиву. Сулима помітив, як зблідло обличчя суперника "римлянина" і як рука його потяглася до абордажного кортика. Навіть те, що "азаб азабів" з'явився на палубі неозброєним, не зупиняло його, і лише поява біля капітанського мостика графа фон Штаффена трішечки вгамувала холодний безсловесний спалах його гніву.
— Не моя провина в тому, панове, — якомога твердіше і суворіше проказав Сулима, — що доля звела вас на палубі цього судна. Але якщо тільки ви дозволите собі не те що збройну, а хоча б словесну сутичку, я накажу повісити вас обох, на пострах усім іншим гарячим головам.
— Звідки цей чоловік узявся на судні? — запитав Ларжич, намагаючись не дивитися у бік іллірійця.
— Це вже не має жодного значення. Доки ми не дістанемося італійських берегів, ви обидва перебуватимете під моїм командуванням. І як мені доведеться вчинити з вами в разі конфлікту, ви вже знаєте. А вам, фон Штаффен, наказую: щойно помітите, що ці двоє офіцерів конфліктують, негайно заарештовуйте обох.
— Наказ буде виконано, пане капітан.
— Якщо стратите їх ще до моєї появи на палубі, вам це пробачиться.
— У такому разі пропоную перевести пана Ардалла у моє підпорядкування. Мені саме потрібен лейтенант артилерії.
— Ваші амбіції, іллірійцю, дозволяють вам служити під командуванням командира гармашів? — скоса зиркнув Сулима на Ардалла.
— Вважатиму за честь.
Вирішивши, що конфлікт залагоджено, полковник хотів піднятися на капітанський місток, аж раптом помітив, що Ардалл різко озирнувся на прохід, який вів до капітанської каюти, і теж рвучко перевів туди погляд.
У просвітку між надбудовами, по-чоловічи широко розставивши ноги, стояла баронеса Ванда фон Оржинська. Руки її впевнено лежали на пістолетах, засунутих за широкий пояс моряцьких штанів.
Сулима й Ардалл перезирнулися. "Цікаво, за кого вона мала намір заступатися?!" — читалося в їхніх очах.
25
Дві доби по тому, коли в підзорну трубу Сулима вже міг розгледіти на видноколі обриси вершин італійського острова Треміті, з лівого борту з'явилася пара турецьких галер. Щойно це з'ясувалося, фон Штаффен негайно наказав своїм гармашам готуватися до бою, а Сулима розставив на обох палубах мушкетерів та лучників, що гуртувалися поблизу бочок із піском та корабельних скринь, які мали захищати їх од ворожих куль.
— Якщо виявиться, що й той корабель, який уже півдня поштиво тримається за три милі від нашої корми, теж належить туркам, — наблизився Ларжич до капітана, — у нас залишиться тільки один вихід — прориватися до острівної мілини, щоб рятуватися, хто як може.
— Чи не міг би ти порадити це туркам, гордий іллірійцю?
— Втім, навряд чи той корабель, що переслідує нас, належить туркам, — одразу ж засумнівався у правдивості свого припущення шкіпер. — 3 побудови видно, що це "римлянин", або "венеціанець.
— Наше судно теж важко сприймати за османське, — пробурчав Сулима, — але ж саме таким воно й розбишакувало в Адріатиці.
— До речі, він наближається. Схоже, що досі той капітан-римлянин навмисне йшов із приспущеними вітрилами, а тепер наказав підняти їх та налягти на весла.
— Простеж, щоб і наші турки-веслярі не лінувалися, нехай звикають. А щодо "римлянина"... Зараз дізнаємося, що він собі намислив.
Наказавши взяти курс на західний окраєць острова, Сулима розвернув свого "Ісмаїла-пашу" так, що турецькі галери виявилися у нього майже за кормою. І був здивований тим, що "римлянин" хоробро продовжує йти напереріз ворожим галерам. Звелівши веслярам пригасити швидкість, козацький ватаг почав очікувати. Все з'ясувалося по тому, як "римлянин" загрозливо пальнув у бік турків одразу з трьох гармат.
З такої відстані досягти ворожих суден римські ядра, ясна річ, не могли, зате в цей спосіб капітан каравели попередив турків, що їм краще припинити своє полювання, а капітана "Ісмаїла-паші" повідомив, що має його за союзника.
Зрозумівши це, Сулима негайно наказав розвернути судно і йти назустріч галерам. Ще за півгодини він так само звелів стрілити в бік османів з трьох гармат одразу. Цим він теж давав туркам зрозуміти, що не має наміру встрявати в бій, якщо тільки вони заберуться геть.
Переконавшись, що протистояти двом могутнім, добре озброєним каравелам вони не зможуть, турецькі капітани й справді розвернули свої невеличкі суденця і подалися на схід, убік берегів Далмації. Ще якийсь час каравели переслідували їх, водночас зближуючись між собою, проте Сулима не хотів вдаватися на своєму "зраненому" кораблеві до тривалої гонитви.
Демонстративно націлившись убік острова, він одначе негайно ліг у дрейф, явно запрошуючи капітана "Святого Лаврентія", як звали "римлянина", на переговори. І той не забарився послати за ним човна.
Сулима намірився пливти один, проте граф фон Штаффен встиг застерегти його:
— Вам знадобиться охоронець і перекладач, пане полковнику. І потім, не гоже капітану бойового судна вирушати на борт чужого корабля без ад'ютанта-зброєносця.
— А маю бути впевненим, що станете захищати мене?
— Не примушуйте щоразу наголошувати на тому, що перед вами — людина слова і честі. Щоправда, іноді доводиться піддаватись обставинам, але то вже не від нас залежить.
— Переконали, — крізь зуби процідив Сулима, перевіряючи свої двоствольні пістолети. — В човен!
Поки веслярі обходили каравелу, щоб наблизитись до того місця, де був спущений трап, козацький ватаг прискіпливо оглядав її борти. Він раптом упіймав себе на тому, що прикидає, як би краще пристосуватися до абордажного штурму "Святого Лаврентія". Сулиму це вразило, він раптом відчув, що входить в образ пірата.
"То, може, й справді залишишся в водах Адріатики? — запитав себе капітан "Ісмаїла-паші", і не вловив у цьому запитанні жодного натяку на іронію. — А що, створиш піратську флотилію з трьохчотирьох кораблів та, обравши своєю базою котрийсь із далматинських острівців, наганятимеш жах не лише на турків, але й на все місцеве купецтво".
— Здається, я здогадуюсь, про що ви зараз думаєте, пане Сулимо.
— Чи вдасться вирватися з добровільного полону, в якому за кілька хвилин обидва опинимося?
— Не про це, — рішуче похитав головою австрієць. — Хоча і таку можливість теж слід мати на оці.
— Все інше не варте уваги, — застережливо проказав полковник.
— Чому ж, дещо варте. Ви розмріялися. І не про подорож до свого Дніпра, а про власну флотилію. Про піратську флотилію — от у чім річ. "Непогано було б узяти під своє командуваннями і цю каравелу!" — ось про що ви думаєте зараз, адріатичний адмірале!
— Подібні наміри ви, графе, звичайно ж, осуджуєте?
— Навпаки, охоче прийняв би з ваших рук, адріатичний адмірале, — припав графові до душі ним-таки вигаданий для козацького ватага титул, — підзорну трубу і мапу капітана цього "мореплавця", — кивнув фон Штаффен у бік італійського судна.
У відповідь "адріатичний адмірал" лише загадково всміхнувся. Йому подобався цей саксо-австрієць.
— Смілива заява, — тільки й міг він сказати, вже бачачи на палубі напроти себе кількох італійців, — а, головне, доволі несподівана. Мені справді хотілося б мати свою флотилію, але не біля італійських берегів, а в гирлі Дніпра, щоб можна було перекрити всі підступи до нього турецького флоту. До нього, а з часом і до Криму. Ось про це я ладен мріяти щоденно. Чи не маєте бажання взяти під свою команду одну з каравел чорноморської козацької ескадри, капітан фон Штаффен?
— Якби ж то була змога прорватися через Дарданелли та Босфор. Наш "Ісмаїл-паша" якраз і міг би стати першим бойовим кораблем козацької ескадри.
— Доведеться точнісінько такого захопити десь поблизу Стамбула або Очакова.
— Та це буде згодом. А поки що, з вашого дозволу, "адріатичний адмірале", спробую якомога пильніше придивитись до цього судна, його артилерії та команди. Про всяк випадок.
"Адмірал" нічого не мовив у відповідь, проте австрієць зрозумів, що він не заперечує. Можливо, він ще й не усвідомлює себе володарем Адріатики, проте не заперечує.
* * *
— Маю честь бачити перед собою командира козаків пана Сулиму? — на обличчі огрядного чолов'яги в чорній сутані вимальовувався вираз такої підступної смиренності, яка одразу ж виказувала в ньому єзуїта.
— Полковника козацьких військ Сулиму, якщо ваша ласка, — відрекомендував свого командира фон Штаффен, не надавши ваги тому, що вже почув прізвище ватажка бунтарів із вуст єзуїта.
— Саме так, полковника козацьких військ, — незворушно прийняв це уточнення австрійця чернець.
— Вам відоме моє ім'я? — теж латиною запитав Сулима. — 3 якого дива?
— До мене ж завжди звертаються однаково: "Настоятель Валеріо", — з єзуїтською ввічливістю схилив голову чернець, уникаючи прямої відповіді.
— Тобто ви знали, який корабель переслідували і що на ньому відбувається, настоятелю Валеріо? — спробував полковник підступитися до розгадки свого імені у вустах італійського ченця.
— Не переслідували, а наздоганяли, — зі ще більшою смиренністю уточнив єзуїт. — І, наздоганяючи, супроводжували. Така формула сьогоднішньої події вас влаштовує, пане полковнику козацьких військ?
— Вважатимемо її прийнятною.
— Тоді з першою частиною наших перемовин, а отже, й нашого знайомства, покінчено.
Сулима був іншої думки, йому не давало спокою власне прізвище, що так несподівано зірвалося з чернечих вуст.