М.В. ФРУНЗЕ"
Ще за радянські часи і особливо на початку дев'яностих керівництвом НВО була розгорнута масштабна структурна перебудова підприємства. З отриманням Україною політичної незалежності ці роботи прискорились. По-перше розширили власну металургію: почали відливати власні габаритні зливки потрібних металів і виготовлення суцільнотягнутих, зварених і обважених бурильних труб. Невдовзі налагодили виробництво ребрених біметалевих труб для виготовлення теплообмінників і фігурного алюмінієвого профіля для товарів широкого вжитку. У цей період заводські інженерні служби розробили, виготовили і здали міжвідомчій комісії новий потужний газоперекачувальний агрегат ГПА-Ц-25 потужністю 25000 кВт. Спроектували і виготовили установку з переробки конденсату УПК-2500, що забезпечує переробку 25 тисяч тон конденсату або 46 тисяч тон легкої нафти на рік з отриманням 30-50% бензину і 50-70% дизельного палива на рік. Створили велику кількість ліній, установок і окремих машин і апаратів для колективних і фермерських господарств, міжрайонні комплекси збереження зерна, охолодження продуктів. Оновили і значно розширили номенклатуру обладнання для цукрових заводів, як то вакуум-апарати, преси жомові, гранулятори, жомосушилки, тощо.
Корпоратизація є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також
виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких
раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства (ВАТ).
Попри все, обсяги виробництва суттєво знизились, зокрема хімічне обладнання зовсім перестало виготовлятися. Щоб утриматись на плаву Об'єднання пішло шляхом створення власного виготовлення сталевих відливок, труб зварених і суцільнотягнених, вентиляторів, різних підйомних механізмів, електродів та багато іншого. Розширився асортимент товарів народного вжитку, у тому числі сантехнічна арматура, лінолеум, кришки, прищепки, ручні вичавки соку, пральні машини "Мрія", відра, тази, дитячі велосипеди "Кроха" і дитячі автомобілі "Лідер", два типи електропрасок, опалювальні котли, тощо. Об'єднання повільно занепадало, але продовжувало утримувати розгалужений соціальний комплекс. До його складу входили: шістнадцять дитячих дошкільних закладів; Палац культури і Палац юного техніка; спортивний комплекс; дві бази відпочинку; профілакторій і дитячий оздоровчий центр, десять гуртожитків. Як свідчить В.П. Москаленко, заступник генерального директора з економіки, навіть у 1995 році на утримання соціальної сфери було витрачено 400 млрд. крб. що склало 12 відсотків усього прибутку об'єднання. При середній заробітній платі 11,5 млн. крб. на місяць це дорівнювало зарплаті майже трьох тисяч робітників. Тільки на утримання дитячих дошкільних закладів було спрямовано понад 160 млрд. карбованців; 182 млрд. карбованців було витрачено на дотації житлово-комунального господарства. На початку 1994 року об'єднання у складі єдиного комплексу (завод ім. М.В. Фрунзе; завод важкого компресоробудування; завод атомного і енергетичного насособудування; завод обважнених і бурильних труб) на основі корпоратизації перетворили на відкрите акціонерне товариство (ВАТ). Назва підприємства зберіглася, але правовий статус змінився. [39] Якийсь час воно функціонувало доволі успішно, не мало заборгованості перед бюджетом і персоналом, але терміново слід було вдатися до корінної реструктуризації виробничого потенціалу і переорієнтації ринку збуту. Поглиблення негативних тенденції в економіці України на тлі надлишку виробничої потужності, яка створювалась на потреби усіх республік колишнього СРСР, болісно відізвалися на фінансово-економічній діяльності підприємства. Загалом в Україні за 1992-2001 рік ВВП знизився у 2,4 рази, продуктивність праці в 1,4 рази, зростання споживчих цін перевищило ріст номінальної заробітної плати у 3,8 рази, а реальна заробітна плата знизилась у 3,6 рази. [29] Попри те, що в об'єднанні продуктивно працювали високо кваліфіковані фінансово-економічні служби під головуванням В.П. Москаленко, які ще у 2003 році визнали, що торговим відносинам з підприємствами Росії притаманний дискримінаційний характер, що податки, мита і акцизи з її боку невпинно зростають, вони при плануванні не спрогнозували вплив політичних ризиків на цю співпрацю. Керівництво об'єднання до останнього моменту вважало Росію своїм стратегічним партнером. І їх можна зрозуміти: інакше треба було б заздалегідь переорієнтуватись на західні ринки, і змиритись з необхідністю кардинального (80 %) зменшення виробничого потенціалу: територій, споруд, обладнання і робочої сили. Чи існували такі можливості – риторичне питання. Прославлене об'єднання приватизувалося за схемою корпоратизації (Закон України 1993 року № 210/93). Спершу держава, як засновник відкритого акціонерного товариства, прийняла рішення про його приватизацію і передала його акції державним органам в порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Фондом державного майна України. Потім частка акцій була розпродана працівникам підприємства на пільгових умовах, з можливістю відтермінування оплати. Директорам, їх заступникам, головним спеціалістам, керівникам структурних підрозділів було надано право на додаткове придбання акцій за їх номінальною вартістю з відстрочкою оплати на один рік на загальну суму до 5 відсотків статутного фонду товариства. Зрештою, результатом приватизації стала поява двох головних приватних акціонерів – В.М. Лук'яненка і К.В. Григоришина, які невдовзі вступили у затяжний конфлікт між собою, що негативно вплинуло на поточну господарську діяльність акціонерного товариства.
6 травня 2021 року медіа компанія "Суспільне. Суми" (Додаток №3) оприлюднила розслідування журналістів Олена Адаменко, Андрій Крамченков, Євген Охріменко, Михайло Заїка "Під прицілом", згідно якому з 16 тисяч людей, що працювали на заводі 15 років тому залишилося п'ять тисяч. При цьому, чотирьом тисячам робітників завод завинив близько 237 мільйонів гривень. Станом на 2023 рік Сумське науково-виробниче об'єднання було найбільшим в Україні боржником по зарплаті. Основне майно у заставі низки банків. Заборгованість державі з податків 360 мільйонів гривень, триває процедура банкрутства. Рішенням Ради Національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року власник підприємства Лук'яненко Володимир Матвійович за співробітництво з агресором – Російською Федерацією був позбавлений звання Героя України.
ПРИВАТИЗАЦІЯ КОНОТОПСЬКОГО ЗАВОДУ "МОТОРДЕТАЛЬ"
Заяву на приватизацію загальні збори трудового колективу заводу "Мотордеталь" подали 15 лютого 1994 року: керівництво заводу, щоб якось виходити з кризи, квапилось якнайшвидше позбутися державного втручання у свою господарчу діяльність. Це був період, коли Українське законодавство тільки-но зароджувалось, і Верховною Радою було прийняте рішення, що у випадках відсутності того чи іншого українського правового акту тимчасово користуватися радянськими. Отже, директори підприємств були змушені керуватися Законом СРСР "Про державне підприємство" і "Єдиним кваліфікаційним Довідником СРСР", іншими, ще довоєнними Постановами Ради Народних Комісарів УРСР на кшталт "Правил пожежної безпеки від 1936 року". Уся система державного управління промисловістю того часу була скопійована із системи УРСР з додаванням до неї Міністерств, які раніше напряму підпорядковувалися Москві.
Як вже говорилося, завод знаходився у важкому фінансовому стані. Лінії з виготовлення тракторних гільз простоювали, а попит на частини до російських автомобілів невпинно знижувався. Російські підприємства, отримавши продукцію з України, не платили, а стягнути заборгованість було ніяк. Обігових коштів не вистачало навіть на виплату заробітної плати. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (співвідношення наявних грошових засобів до заборгованості) у першому кварталі 1995 року впав до позначки у десять разів нижчої від нормативного значення.
Приватизація заводу "Мотордеталь" проходила у три етапи і завершилася у 1997 році. Вартість його майна відповідно спеціально проведеній інвентаризації була оцінена у 54 мільйонів карбованців. При чисельності персоналу 2750 осіб на увесь заводський загал припало десь тринадцять відсотків акцій. Більшість "акціонерів", не стали очікувати майбутні дивіденди і негайно їх позбулися за два-три мішки цукру на сертифікат. Знову створене Акціонерне товариство разом з усіма спорудами і обладнанням отримало у спадок тримісячну заборгованість персоналу, чотиримісячну заборгованість перед постачальниками електроенергії і сировинних матеріалів та повинність утримання ненажерливу соціальну сферу. Загалом борги сягнули річного випуску продукції і, врешті решт, після багаторазових аукціонів і перепродажів на вторинному ринку у 1999 році конотопське ОАО "Мотордеталь" за позовами основних кредиторів було визнано банкрутом і на відкритих торгах продано "Правекс банку".
У перші два місяці 1995 року спеціалістами заводу був розроблений "Стратегічний план виживання і розвитку" і, хоча аналіз реального становища підприємства, зроблений за американською методикою,[18] наглядно демонстрував відсутність будь-яких шансів, заводські збори одноголосно прийняли план до виконання.
Стратегічний План складався з трьох базових заходів:
— Якнайшвидше залишити російський ринок, натомість спрямувати продукцію до Європи і США;
— сконцентруватися виключно на виготовлення гільз циліндрів, позбувшись збиткового поршневого виробництва;
— модернізувати технологію і організацію виробництва під вимоги технічної документації і стандартів європейських автомобілебудівників.
Щойно отримавши статус Акціонерного Товариства, його Правління склало позитивний бухгалтерський баланс, спеціалісти відпрацювали заманливий річний бізнес-план на п'ять мільйонів доларів, переклали його на англійську, і його посланці розпочали сновигати з ним по українських банках та іноземних інвестиційних фондах.