Не хочу навантажувати тебе.
– Ти що! Де ти? Хочеш я приїду до тебе?
– Ні, ні. До мене не треба. Я зараз не вдома. Може давай у тебе? Це зручно?
– Звичайно, зручно, Сашенька. Звичайно. Давай о сьомій? Я вже виходжу з офісу.
Аліса була рада, що прибрала речі Паші в комору після похорону.
Речей було не так вже й багато і всі вони вмістилися в кілька коробок з Ікеї, які Аліса завбачливо зберігала на випадок переїзду. У речах для неї не було нічого нового, навпаки все було добре забуте старе. Пашині речі, в основному, були сірого, синього і чорного кольору, невиразні і тьмяні, як їх господар. Кілька сувенірів від колег, приладдя для гоління, туалетна вода з запахом лже-фісташок, книги з програмування та комп'ютерної освіти, верхній одяг і взуття. Навіть запах від речей був якийсь тьмяний, важкий і нудотний. Аліса подивилася на улюблену чашку чоловіка і вирішила залишити її тут на кухні, на видному місці, як пам'ять. Адже стільки разом прожили, вели спільне господарство, були практично чоловіком і дружиною, Аліса навіть будувала плани на майбутнє до фатальної зустрічі з Олександром.
Вона боялася зізнатися собі, що в глибині душі нітрохи не шкодує про те, що трапилося.
Ні, їй звичайно, було шалено шкода Пашу, як нормальній людині шкода людини, смертельно хворої або померлої. Співчуття, на думку Аліси, відрізняє людину від тварини. Здатність співпереживати, відчувати емпатію до себе подібного, відчувати бажання полегшити страждання ближнього — це значить бути людиною. Так говорила на курсах одна знаменита блогерка, на яку Аліса була підписана в соціальних мережах. Скептична Тоня називала блогерку "чорна вдова", оскільки остання радісно віщала передплатницям щоранку в прямому ефірі, як легко пережити смерть чоловіка і почати шукати наступного. Аліса навіть купила у неї курс "розкрій свою йоні всьому світу" з відеоуроками і десятьма сторінками виливів на цю тему. Після похорону, Аліса скачала курс "жінки ніколи не каються" і без тіні каяття пакувала речі трагічно убієнного Павла.
Саша приїхав рано, він нервово ходив під під'їздом, курив і розмовляв по телефону. Аліса здалеку побачила його, серце затріпотіло, як птах у клітці. Такий гарний, такий одинокий, і він чекає її. Аліса розправила плечі, відкинула волосся назад і посміхнулася.
– Привіт, Сашенька!
– Привіт, кошеня!
Поки вона відкривала двері під'їзду, він загасив сигарету і кинув недопалок на асфальт поруч з газоном.
Саша по-хазяйськи пройшовся по квартирі, оглядаючи простір, поки Аліса клопотала на кухні після свого робочого дня. Вона старанно протерла стіл і закип'ятила воду в чайнику, поставила на плиту каструлю і дістала з морозилки пачку пельменів, яку купила, страшно подумати, коли Паша ще був живий. Труснувши головою і відігнавши думки про Кучкова, вона крикнула Саші, що вечеря зараз буде готова, а вона поки в ванну, прийняти душ.
Аліса хвилювалася. Їй подобалося, митися для нього і готувати для нього. Думка про те, що він чекає її, збуджувала дівчину. Вона швидко прийняла душ і одягла під шовковий домашній халат мереживну білизну, яку купила спеціально для Саші. Так вдало співпало, що коли вона познайомилася з Олександром в торговому центрі був сезон знижок і Тоня затягнула її у відділ нижньої білизни, про який Аліса раніше і мріяти не могла. Навіть зі знижками ціни кусалися, як скажені пси. Але дивлячись на Антоніну, згадавши блогерку і її "витрачай на себе сама так, як хочеш, щоб на тебе витрачали чоловіки", Аліса видихнула і купила комплект для особливого випадку. Ніжний, мереживний, кольору дорогого ігристого вина в кришталевому келиху, набір прикрасив бліде тіло Аліси і навіть надав синюватій шкірі відтінок аристократичності. Аліса відірвала бирки зубами прямо у ванній, вирішивши, що зараз буде той самий випадок, коли все повинно бути ідеально, а не так як в перші два рази. Вона буде готова на всі сто, навіть на всі двісті. На кухні щось шкварчало і шипіло, вода з каструлі закипіла і з шипінням виливалася на плиту разом з пельменями. З чайника валив пар, перетворюючи маленьке приміщення кухні в парну. Аліса схопила каструлю за ручки і переставила на сусідню конфорку, розлита вода злобно шипіла розсердженою змією, поступово зникаючи з нагрітої поверхні.
Вона дістала святкові тарілки з бабусиного сервізу і насипала злиплі пельмені, рясно заливши їх сметаною. Чай в чашках охолов і Аліса включила чайник ще раз.
– Сашенька! Іди вечеряти!
Аліса вийшла з кухні і зайшла у вітальню. Олександр сидів з ноутбуком на колінах і щось наполегливо друкував на клавіатурі. Очевидно він не почув, що Аліса копошилася на кухні і кликала його.
– Ти тут?
– Що? Ой, ти щось говорила?
– Так. Кликала тебе вечеряти. Ти працюєш?
– Ні, просто вирішив перевірити свою електронну скриньку. У мене телефон розрядився. Ти не проти, що я взяв твій комп'ютер?
– Ні, ти що! Працюй, звичайно! Це мій домашній ноутбук, я на ньому серіали дивлюся.
Аліса хотіла сказати, наш ноутбук, але вчасно зупинилася. Вона не сказала Саші, що жила з цивільним чоловіком, а вже про вбивство, так тим більше. Як говорила її улюблена блогерка "бійся злякати мужика правдою".
– Пішли вечеряти, поки не охололо.
– Вечеряти? Олександр скривився, але помітивши в очах Аліси таке благання, встав з дивана. Він ляснув дівчину по дупі і пройшов у ванну вимити руки. Біля раковини лежали зірвані цінники від трусів і бюстгальтера з яскравою наклейкою знижки. Олександр посміхнувся і підморгнув своєму відображенню в дзеркалі.
Він зайшов у кухню, обійняв Алісу і привернув до себе. Він цілував її губи, потім відкрив халат і почав повільно спускатися від шиї до грудей, все нижче і нижче. Аліса забула про пельмені, які зліпилися один з одним щільною масою, як зграя пінгвінів, що перечікує снігову бурю. А також, Аліса забула своє ім'я і дату свого народження. Він цілував груди крізь новий ліфчик, її соски затверділи, погрожуючи порвати тонке мереживо. По її тілу пройшла хвиля тремтіння від напруги і задоволення. Вона гладила його м'язисте тіло крізь дорогу матерію сорочки, розстібаючи ґудзики і спускаючи руками нижче і нижче, до пряжки ременя. Олександр підняв її на руки і відніс прямо в спальню на ліжко. Добре, що вона постелила нову постільну білизну і навіть сховала в наволочці пару гілочок лаванди для аромату і міцного сну. Олександр обережно поклав її на покривало, як тендітну китайську вазу, і розстебнув ремінь своїх штанів. Він був таким ідеальним, що Аліса сама собі заздрила. Саме з таких фігур стародавні греки ліпили статуї, а з профілів таких осіб – карбували монети. Коли він ліг поруч з нею, Аліса провалилася кудись в безодню, перебувала в паралельній реальності, звідки не хотіла повертатися. Він був таким сильним, таким умілим, таким жадібним до її тіла, ніби бачить Алісу вперше після багаторічної розлуки і ніяк не може насититися. Він гладив, цілував, пестив, кусав, заводив її тіло, як механічну іграшку, знову і знову. Аліса вже не кричала від задоволення, вона стогнала, встромляючи нігті в його спину і міцно обхопивши ногами його талію. Виснажені, голі і мокрі від поту, вони лежали на ліжку, заспокоюючи своє дихання і серцебиття.
– Кошеня, у нас є щось пожерти?
– Так, коханий, зараз я тобі підігрію і принесу.
– Ок, і ноутбук мені поки подай.
Аліса схопилася, як блискавка, накинувши халат на голе тіло. Навшпиньки вона пробігла в кухню, сунувши голі ноги в домашні тапочки з метеликами, які їй подарував Паша на якесь свято. Коли Саша підняв її на руки, тапочки так і залишилися на кухні, склавши мовчазну компанію пельменям і крижаному чаю.
Сунувши тарілку з багатостраждальними пельменями в мікрохвильовку, Аліса кулею понеслася у вітальню за ноутбуком. Пельмені були підігріті, чай розбавлений окропом, піднос урочисто занесений в спальню, де лежав її король, улюблений і єдиний. Навіть наминаючи нагріті пельмені, він виглядав чудово. Аліса засмутилася, що вона на тлі Саші виглядає блідо, можна сказати посередньо, не дивлячись на старання і білизну з бутіка.
А він був ідеальний. В її спальні, в її ліжку, правда, ліжко була куплене для неї і для Паші, але на захист Аліси можна було сказати, що використовувалося воно дійсно за прямим своїм призначенням, для міцного сну і відпочинку, а не це ось все.
Олександр поставив піднос на тумбочку і притягнув Алісу до себе.
– Кошеня, мені потрібна твоя допомога.
– Сашенька, що сталося?
– Мені потрібні гроші. Христині на ліки. Я вже продав все, що міг. Але і цього не вистачає. Я навіть виставив на продаж свою машину і тепер шукаю покупця. Я позичив гроші рівно на місяць, і завтра цей місяць закінчується. Якщо я не знайду потрібну суму, то швидше за все мене вб'ють.
Аліса затиснула рот рукою. Їй було так боляче почути це, як ніби її вдарили прямо в серце. По щоках покотилися сльози розміром з вишню.
– Кошеня, перестань, ти що. Не плач.
– Коханий, скільки тобі потрібно?
– П'ятнадцять. Десять є. Потрібно знайти ще п'ять.
Аліса полегшено зітхнула. Ці гроші у неї є. І вона посміхнулася.
– Не переживай, Саш. Я тобі з картки зніму п'ять.
– Доларів, зрозуміло, дурочка.
Олександр нервово посміхнувся, встав з ліжка і почав натягувати штани. Застебнувши ремінь, він позіхнув і потягнувся.
Як тигр, подумала Аліса, на секунду забувши про гроші.
– Саш, Я до завтра знайду гроші, не переживай!
Він так ніжно подивився на неї, що Аліса готова була віддати не тільки гроші, але і нирку на додачу.
– Я подзвоню тобі завтра після роботи, кошеня.
– А ти... Ти не залишишся на ніч? Я думала, ти залишишся...
– Не можу, кошеня. У мене ще кілька зустрічей.
– В одинадцятій ночі?
– Об одинадцятій вечора, кошеня. Зараз всього одинадцять вечора. До завтра, кошеня.
Аліса не встигла озирнутися, як Олександр вже стояв у дверях повністю одягнений і чарівний, від нього навіть пахло свіжістю, як ніби він тільки готується до побачення. Красивий і такий згубний. Він привернув дівчину до себе, обійняв за талію і поцілував, торкаючись під час поцілунку до її тіла, яке горіло під халатом, немов пожежа.
Аліса автоматично закрила за ним двері, все ще відчуваючи його губи на своїй шиї і грудях. Вона вимила посуд, вимкнула світло і завела будильник рівно на сьому ранку.
Їй снився дивний сон, в якому вона питала Сашу, як він дізнався пароль від її домашнього ноутбука, а її бабуся питала Алісу, навіщо вона зіпсувала мікрохвильовкою золоті візерунки на тарілці від сервізу якому більше ста років.
Глава 14
Ранок застав Алісу зненацька.