В січні 2006 року завод освоїв випуск нової продукції – поршня 21128.1004015Н для автомобілів ВАЗ-21108 "Прем'єр" з робочим об'ємом двигуна 1,8 літра, але в грудні 2008 року "АВТРАМАТ" знову призупинив виробництво і закінчив рік зі збитком у розмірі 1,8 млн гривен: на російському ринку з'явилися власні виробники поршнів ВАЗ.
Якось директору Куцину принесли на стіл поршень, виготовлений німецькою компанією MAHLE для автомобіля BMW, і він, нашвидку роздивившись, зауважив: – "Я думав, ми відстали років на десять, максимум, п'ятнадцять, а ми відстали
н а з а в ж д и".
У 2009—2010 роки завод замінив дві газові плавильні печі на індукційні електропечі "EGES Ultramelt" турецького виготовлення, ввів в експлуатацію німецьку спектральну установку "SPECTROMAXX F", реконструював системи водопостачання і опалення, що дозволило скоротити споживання природного газу. Але обсяг торгівлі з РФ суттєво впав, а налагодити торгівлю з європейськими автобудівниками завод не спромігся.
Після трагічної загибелі М.А Куцина відбулася низка продажів Харківського заводу "АВТРАМАТ", кінцевим власником якого у 2010 році став російський виробник автокомпонентів – Костромський завод "Мотордеталь". Заради того, щоб позбутися потужного конкурента, його власник – бізнесмен і депутат Держдуми Російської Федерації Калашник С.В. – перетягнув до Росії найкраще обладнання, а залишки розпродав. Першого серпня 2014 року завод припинив виробництво, а 6 листопаду 2014 року ВАТ "Автрамат" оголосило про свою ліквідацію.[39] Почалося звільнення робітників. У 2015 році на базі Відкритого акціонерного товариства "Автрамат" було створене однойменне Товариство з обмеженою відповідальністю, до якого перейшло право використовувати логотип і товарний знак "Автрамат". Деяка частина обладнання була перевезена в нові приміщення на околиці міста, модернізована і переоснащена; зараз новий ТОВ "Автрамат" пропонує ринку свої поршні, які, за його твердженням, не поступаються оригінальним. На тому ж місці, де колись височіли корпуси ВАТ "Автрамат", на одній з будівель, що залишилась, вивішені інформаційні таблички з переліком п'ятдесяти юридичних осіб, зареєстрованих за цим адресом, і серед них – однойменне Товариство з уставним фондом сто гривень.
ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗАВОДУ "ЧЕРВОНИЙ МЕТАЛІСТ"
На початку приватизації промислових об'єктів України НВО "Червоний металіст" вже знаходилось у затяжній господарській кризі, пов'язаній з непристосованістю виробничого потенціалу заводу до ринкових особливостей ведення бізнесу і втрати традиційних ринків збуту (Росія, Казахстан) і зменшення обсягів продукції. Неосяжна номенклатура виробів стала камнем спотикання на шляху технічного переозброєння і матеріально-технічного забезпечення виробництва. Зрештою, в умовах хронічно складного фінансово-економічного становища, приватизація заводу "Червоний металіст" розпочалася із значним запізненням, аж у 2002-му році.
Як наводить у своїй книзі колишній директор інституту "Автоматвуглерудпром" Микола Матвієнко[17], на початок двохтисячних років НВО ВАТ "Червоний металіст" знаходилось у боргах перед податковими органами, пенсійним фондом України та заробітній платі персоналу. Це були величезні суми, незіставні з фактичним обсягом виробництва, і вони непереборно заважали підприємству вести будь-яку господарську діяльність.
Було б неправильним сказати, що керівництво заводу не докладало зусиль до покращення його становища, але, на жаль більшість з них були орієнтовані на розширення торгівлі з підприємствами Російської Федерації. Ще у 1970-х роках там, під Тулою, у приміщеннях колишньої шахти, було засновано філію, де налагодили збирання де-яких заводських виробів. Пізніше, вже у 1990 роках, завод відкрив у Москві торгове представництво, призначене просуванню на російський ринок накопиченої на складах продукції. Але від цієї торгівлі безпосередньо завод не отримав жодної вигоди і змушений був його закрити.
Ще на початку дев'яностих керівництво заводу в особі директора В.А. Деняка спроміглося "вибити" у держави фінансування будівництва на своїй території спеціалізованого цеху з виготовлення пральних машин. У 1993 році в інституті "Автоматвуглерудпром" був створений спеціальний відділ пральних машин, який приступив до розробки першої в Україні пральної машини під назвою "Лілея-автомат" з вертикальним завантаженням до п'яти кілограм білизни. У якості прототипу були взяті дві машини – німецька "BOSH" і італійська "CUNDY"; завод збудував виробниче приміщення площею понад 5000 квадратних метрів. Але у травні 1996 року Державну програму закрили, а власних коштів завод не мав. Так і не реалізувалася ідея, яка могла би допомогти заводу хоча б частково уберегтися від руйнації. А недобудована чотириповерхова промислова споруда в центрі міста на розі вулиць Червоної Калини і Лазаревського досі нагадує благі наміри, не підкріплені наявністю власного капіталу.
Щоб якось врятувати значуще для економіки Сумської області підприємство, Кабінет Міністрів України задовольнив прохання обласної адміністрації і передав завод у її підпорядкування. Рішенням №307 від 21.08.2002 року Сумської обладміністрації, погодженим з Фондом державного майна України, єдиний господарчий комплекс Науково-виробничого об'єднання ВАТ "Червоний металіст" був розділений на три юридичні особи. До однієї, під назвою ВАТ "Червоний металіст", віднесли випускні цехи (15% статутного фонду); до другої, названою ВАТ "Конотопський електромеханічний завод" – усі заготівельні й допоміжні цехи (81% статутного фонду); до третьої потрапив ВАТ "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут "Автоматвуглерудпром" (4% статутного фонду). При цьому, друга і третя частини – ВАТ "Конотопський електромеханічний завод" і ВАТ "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут "Автоматвуглерудпром" невдовзі були оголошені банкрутами. Усі боргові зобов'язання залишили на балансі ВАТ "Конотопський електромеханічний завод", а діючі активи передали ВАТ "Червоний металіст". Але, попри хитромудрий маневр реструктуризації активів, оживити його діяльність у значущих масштабах не вдалося. Виробництво лише частково відновилося на окремій дільниці цеху металоконструкцій, прилаштованій до виготовлення баків для сміття на замовлення німецької компанії. Знайшла собі місце на ринку і одна з лабораторій інституту "Автоматвуглерудпром", яка на площах колишньої заводської їдальні заснувала підприємство "УЛІС-системз" з виготовлення автоматизованих систем обліку електроенергії; у будівлі заводоуправління успішно працює приватна поліклініка; заводська котельня забезпечує теплом чимало міських багатоповерхівок.
Так не в міру бурхливий розвиток соціалістичного підприємства зіграв з його працівниками злий жарт: сотні талановитих інженерів, непохитних управлінців і дисциплінованих робочих у гонитві за славою і преміями, якими спокушала їх держава, роздмухали номенклатуру його виробів до неймовірної кількості і різноманітності, чим відкрили шлях утворенню некерованого в ринкових умовах виробничого комплексу.
Даремно сподіватися на відновлення заводу у тому вигляді, яким його утворила
соціалістична індустріалізація. Але, завдяки своєчасному переводу у підпорядкування місцевій владі підприємству вдалося позбутися важких боргів і отримати пільги стосовно місцевих податків. Збереглися будівлі, споруди і енергетична інфраструктура, що в статусі індустріального парку можуть згодитися для заснування десятка нових підприємств: вони очікують потужних інвесторів, готових вкладати мільйони, мільйони доларів у відновлення загиблого виробництва.
І, як би там не було, жителі Конотопу завжди будуть вдячними славетному НВО ВАТ "Червоний металіст", за будівництво і передачу їм у користування багатоквартирного житлового фонду, дитячих садочків "Золотий ключик" та "Барвінок", чудового Дому Культури, мальовничого Парку відпочинку і звісного славними футбольними традиціями стадіону "Шахтар".
ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОГО АВТОМОБІЛЬНОГО ЗАВОДу
Україна не квапилась з приватизацією флагмана вітчизняного автомобілебудування. У 1990-х роках компанія "АвтоЗАЗ" змінила форму власності, ставши закритим акціонерним товариством (ЗАТ), у якому сто відсотків акцій залишилося за урядом. У 1998 році "АвтоЗАЗ" разом з корейською компанією "Daewoo Motors" заснувала спільне Українсько-Корейське підприємство, під назвою "АвтоЗАЗ-Daewoo". На жаль, корейська компанія у 2001 році збанкрутувала і була викуплена транснаціональним гігантом "General Motors", який не зацікавився її філією в Україні.
У 2003 році завод знову змінив форму власності, ставши Закритим акціонерним товариством з іноземною інвестицією. 82% своїх акцій "АвтоЗАЗ" держава довірила автомобільній корпорації "УкрАВТО", що належить українському бізнесмену і чотириразовому депутату Верховної Ради України Таріелу Васадзе. В 2002 році ця корпорація остаточно викупила "АвтоЗАЗ", злилася з ним, і Таріел Васадзе став одноосібним власником лідера українського автопрому.