Він пам'ятав, що в бою з венеціанцями Сулима показав себе чудовим абордажним бійцем. — Чому не на веслах, чому не б'єтесь?
— Де капітан?
— У себе в каюті. Ми з ним, а також боцман і кок, відстрілювалися, стоячи біля вікна. Боцман загинув, а я... — він хотів мовити ще щось, але, не бажаючи втрачати часу, Сулима ударив його в живіт ножем і, відштовхнувши до борту, скомандував своєму товаришеві:
— До каюти капітана!
Вже завертаючи до того закутка, з якого починався прохід до каюти Валіда, полковник побачив, як корабельні гармаші розтрощили ядром один із піратських баркасів, але зараз його це мало обходило. Інша річ, що гармати заглушили той пістолетний постріл, яким він звалив котрогось із наглядачів, що з вигуками: "Бунт! Гяури збунтувалися!", піднявся по трапу, котрий вів до палуби галерників.
— Вандо, де капітан? — узрів перед собою баронесу.
— У каюті, — напрочуд спокійно відповіла полька, вражаючи Сулиму своєю незворушністю. Що там творилося у неї на душі, він не знав, але зовні баронеса трималася досить упевнено. — Мені довелося заряджати їм пістолети і мушкет. Ледве вирвалася, щоб відшукати вас.
— Повернися до каюти, але заряджений пістолет даси мені, коли увірвемося.
— Та ж вас лише двоє!
— Не лише.
— Ось запасний, капітанський ключ від галерних замків, якими прикуті веслярі, — тицьнула Судимі якесь велике, незграбне залізяччя. Але отаман одразу ж передав його Ченцеві і наказав бігти на допомогу Сотнику.
До каюти капітана він увійшов саме в ту хвильку, коли звідти один за одним пролунали два постріли. Третій зробила Ванда, стріливши капітанові, який повернувся до неї, щоб узяти заряджений пістолет, просто в лице. Побачивши це, кок — тлустий чолов'яга з відвислим підборіддям, — завмер від жаху, проте стрілити в нього з другого пістолета баронеса чомусь не наважилася, люті і сміливості в неї вистачило тільки на свого давнього кривдника. Втім, турка це вже не врятувало: Сулима в стрибку проштрикнув його абордажним кортиком, а потім ним же врубався в голову якомусь піратові, що намагався вдертись на корабель через вікно.
Вони з Вандою саме заряджали пістоль та мушкет, коли до каюти постукали і на порозі з'явився заступник Ардалла, азаб Ларжич. Побачивши замість капітана козацького полковника Сулиму, він перевів погляд на тіла Валіда та кока і, намагаючись вихопити з-за пояса пістоля, позадкував до дверей, проте однією рукою Сулима перехопив його озброєну руку, другою підніс ножа до горла.
— Я не маю наміру ворогувати з азабами. Тому й запитую: хочеш жити?
— Звичайно ж, хочу, пане Сулимо.
— Ардалл послав тебе, щоб повідомити капітана, що на борту бунт веслярів? — для Сулими не було таємницею, що в Ларжича з Ардаллом уже двічі мало не доходило до збройної сутички, тому говорив із ним дуже впевнено і спокійно.
— Саме так, я мав засвідчити перед капітаном його вірність.
— Так от, знай, що він обіцяв підтримати наше повстання проти турків, щоб повести вас в Іллірію і сформувати там повстанські загони.
— Ардалл, як завжди, зрадив, — різко відповів Ларжич, відчувши, що в бік йому впирається ще й пістоль Ванди. — І вас зрадив, і нас, тих, хто повірив йому і готувався до спільного виступу разом із галерниками.
— Але ж ти теж належиш до княжого роду, і сам міг би очолити повстання проти поневолювачів Іллірії та всієї Хорватії.
— Ваша правда, — підтвердив Ларжич. — Я належу до давнього роду, котрий однією гілкою своєю родичається з династією великого князя Бранимира[18], тобто правителя Хорватії, вперше визнаного Святим Престолом.
— Гадаю, що папі римському, з яким я маю намір зустрітися, таке родичання припаде до душі. То ж навіщо нам мати справу зі зрадником Ардаллом? Скажи йому, що капітан звелів привести сюди десять азабів, для його охорони, — порадив Сулима, віддаючи молодому хорватському княжичеві пістолета, відібраного у Ванди. — Але підбери серед воїнів тих, що вірні тобі і не мають наміру оплакувати Ардалла.
— Я застрілю Ардалла і приведу всіх азабів, які все ще знаходяться поруч із ним. Усіх інших, що розпорошені зараз по кораблю, візьму під свою руку пізніше.
— ... А задум у мене такий, — завершив ці поспішливі перемовини Сулима. — Полонених турків подаруємо папі римському, а корабель дістанеться вам, азабам, оскільки ми з козаками піратствувати в Середземному морі не збираємося.
Нарешті "Ісмаїл-паша" розвернувся кормою до берега, але, разом із місячним сяйвом, яке проникало тепер з-за острівного перевалу, в оповиту вечірніми сутінками каюту увірвалася куля, що розтрощила обшивку каюти між обличчями двох чоловіків, а за нею — стріла, що вп'ялася поряд із плечем баронеси Оржинської.
— Ви сказали саме те, що мені дуже хотілося почути від вас, пане Сулимо, — проказав Ларжич, переконавшись, що на цьому обстріл з берега їхнього вікна припинився. — Відтепер ми союзники, але, на відміну від цього недорізаного "римлянина" Ардалла, я не зраджую.
— Подробиці нашого союзу обговоримо згодом, щойно корабель опиниться під нашим із вами командуванням, шкіпере і командире азабів, великий князю Хорватії.
Вийшовши удвох із каюти, вони побачили кількох турків, що, відбиваючись ятаганами від веслярів, відступали до каюти капітана.
— Я — Сулима! — попередив своїх отаман і, разом із Ларжичем, кинувся на турків. — Що там на палубі веслярів? — запитав він, коли всі п'ятеро османів опинилися під ногами повстанців.
— Там уже порядкують Чекан і Сотник, — пояснив Чернець, який очолював гурт бунтарів. — Нас, українців, підтримали й інші веслярі, отож ми пробивалися на допомогу вам. До речі, зо два десятки турків уже склали зброю і стоять на колінах, інші перебиті. П'ятеро чи шестеро азабів теж приєдналися до нас, але Ардалла серед них нема.
— Зате з нами князь Ларжич, його заступник. Супроводжуй його до Ардалла, пам'ятаючи, що, як би той не повівся зараз, перед тобою — зрадник. Інші ж козаки нехай залишаються тут.
15
...Хоча на світанку бунтівний "Ісмаїл-паша" й зумів вирватися з піратської бухти і лягти в дрейф за дві милі від острівної коси, проте видовище він являв собою жахливе. Палуби встелені тілами вбитих і поранених; вітрило, яке морякам вдалося підняти ще в бухті, пошматоване кулями; стіни кают і борти теж пробиті ними. Сутички між бунтівниками та екіпажем стихали, проте корабель усе ще залишався нічийним.
Так, майже вся палуба галерників уже була в руках веслярів, і з півсотні полонених османів вони вже навіть зуміли зачинити в невільничому трюмі. Проте кілька десятків турецьких гармашів забарикадувалося в носовому трюмі. Судячи з усього, довго протриматися вони не могли, та все ж таки одчайдушно боронилися, хоча, як пояснив Судимі один із азабів, у тому трюмі все ще залишалося вдосталь гарматного пороху та ядер, але не було, таких потрібних для їхніх пістолів і мушкетів, куль.
Ще двічі групи моряків намагалися здобути штурмом закуток з офіцерськими каютами, проте корабели, що зводили цю галерокаравелу, потурбувалися, щоб, у разі бунту, командний склад судна мав змогу успішно протистояти нападам у вузеньких закапелках. Отож обидві атаки було відбито, і зараз решта команди виявилася між стволами мушкетів та пістолів двох груп: козаків, на чолі з Сулимою, й азабів, на чолі з Ларжичем. Але, побачивши, що серед майже чотирьох десятків моряків, які згуртувалися навколо середньої щогли, знаходиться шість-сім азабів, Ларжич досить швидко переконав їх перейти на його бік. Ті охоче полишили оточених і, супроводжувані прокляттями турків, перейшли до князя хорватів. Причому останній із них зумів вирватися із гурту лише по тому, як поранив ножем якогось турка, що намагався вбити його. Вирвалися й тих двоє азабів, що опинилися у гурті моряків, котрі залишалися під прицілами веслярів на штурвальному узвишші.
Ще складнішим виявилося становище обох цих груп, коли з палуби галерників піднялося, з пістолями та луками в руках, півтора десятка веслярів. Підперши двері двома бочками з порохом, і пригрозивши висадити їх у повітря, якщо моряки намагатимуться вирватись на свободу, вони тепер почувалися як ніколи вільними. Частина веслярів кинулася вибивати турків із кормового трюму та всіляких кубриків, а частина прийшла на допомогу Судимі. Причому троє найзавзятіших одразу ж подерлися на щогли, на яких кілька турецьких моряків, очевидно, вирішили перечекати весь бунт.
Відрізані від арсеналу, в якому були запаси пороху, куль та стріл, зраджені азабами, моряки, що згуртувалися навколо середньої щогли, виявилися приреченими. Єдине, що їм залишалося, це кинутися в останній рукопашний бій, але Сулима попередив, що до фехтування справа на дійде, його люди просто перестріляють їх усіх. Якщо ж вони здадуться, то обіцяє передати їх італійцям, як полонених.
Котрийсь із турків зверхньо "хлюпнув" отаманові в обличчя: "Ти кому це погрожуєш, шолудивий гяуре?!" і підняв абордажний кортик, щоб кинутися на нього, але той негайно всадив у моряка кулю зі свого двоствольного пістолета і ще раз попередив:
— Якщо через три хвилини ви не складете зброї, вдаримо по вас залпом. Тому обирайте: життя в полоні, або смерть у гордині. Якщо складете зброю, життя вам гарантоване, слово дворянина.
Щойно він мовив це, як гримнув постріл на бізань-щоглі, і звідти, з жахливим зойком, зірвався і впав на палубу, прямо під ноги оточеним морякам, ще один приречений. Сам вигляд понівеченого, закривавленого тіла був настільки вражаючим, що з гурту оточених турків негайно почулося:
— Годі, годі, ми припиняємо спротив, пане Сулимо!
— Здаємося на вашу милість, пане полковнику!
— Всі здаєтеся?
— Всі, всі! — долинуло одразу кілька голосів, услід за якими під ноги бунтарів почала падати зброя.
— У такому разі, припинити стрілянину! — наказав козацький ватаг своїм воїнам. — Оглянути весь корабель, усі каюти і матроські кубрики, всі трюми!
Щойно турецька зброя лягла на палубу, як її негайно підібрали невільники, котрі ще залишалися беззбройними, а полонених спровадили до невільницького трюму.
— Через півгодини "Ісмаїл-паша" буде нашим, — підійшов до Сулими схвильований Ларжич. — Чув, що свого часу ви ходили через море на Стамбул.
— І таке траплялося.
— Вам і бути капітаном, а мене майте за шкіпера, свого помічника.
— Наполягатимете, щоб одразу ж іти до іллірійських берегів, пане шкіпер?
— Навряд чи нам вдасться підійти туди без сутичок з турецькими або венеціанськими кораблями, а наша галеро-каравела занадто знесилена, щоб протистояти їм.