У 1991 році, після трьох років з початку виробництва, був проведений рестайлінг автомобіля "Таврія", в ході якого змінилася форма передніх крил та елементів салону, але від цього він не подешевшав. Та й якість продукції "АвтоЗАЗ" так само кульгала: це стосувалося як власного виробництва, так і комплектуючих. Тож, ще на початку 1990-х, у зв'язку з відсутністю у населення грошей, над "Таврією" нависла загроза припинення виробництва.
Висновки стосовно радянського машинобудування
Бурхлива індустріалізація СРСР, породжена мареннями світової соціалістичної революції, мала на меті побудову найпотужнішої економіки, здатної протистояти загальній могутності капіталістичного світу. Цим пояснюються масштаби і темпи створення машинобудівної галузі. Заводи, що возводилися, були призначені для виготовлення оборонної продукції і засобів її виробництва. Товари широкого вжитку розглядалося як щось вторинне, побічне, і їх виготовлення здійснювалось за остаточним принципом, бажано з відходів, що створювалися в основному виробництві. Оскільки держава виступала в усіх іпостасях одночасно: забезпечувала фінансування; виступала постачальником, виробником, продавцем і покупцем, прибутковість окремого підприємства розглядалася нею як щось ритуальне. В подальшому такий підхід унеможливив компенсувати падіння традиційного запитом на іншу продукцію.
Сам процес виробництва базувався на глибокій кооперації вузькоспеціалізованих державних підприємств, розкиданих поміж територіями, республіками і містами, що зумовило непомірно складну, некеровану логістику обміну товарами поміж постачальниками і споживачами. Основним-єдиним засобом сполучення залишалася залізниця, а кругообіг залізничних вагонів перетворився на нерозв'язну проблему союзного значення. Цілодобова диспетчеризація вагонів була доручена особисто члену Політбюро ЦК КПРС Гейдару Алієву; за дотриманням термінів завантажувальних і розвантажувальних робіт на місцях пильно стежили численні органи "народного" контролю.
Соціалістична система не впоралась з керуванням "народним" господарством, бо не вирішила жодної із трьох фундаментальних проблем економіки: що виготовляти, для кого виготовляти, як виготовляти і, зрештою, збанкрутіла. Величезні заводи втратили роботу і зупинились.
Зі зміною політичного курсу СРСР, настанням "епохи розрядки" і обеззброєння впав попит на танки, гармати і бомби. Державні закупки суттєво скоротилися, а населення не мало грошей і не бачило потрібних товарів. Оскільки більшість заводів були прямо чи опосередковано задіяні у роботі на військово-промисловий комплекс, стався кумулятивний ефект падіння виробництва в усій промисловості. Щоб її докорінно розвернути у бік "задоволення матеріальних потреб населення, що нестримно зростали", потрібно було багато часу і величезних капіталовкладень, яких та держава вже не мала.
Машинобудівна галузь незалежної України
Незалежну Україну придумали поети, утворили зголоднілі народні маси, а очолили марнославці і казнокради. Жодного техніко-економічного обґрунтування не розроблялось. Поширеною була думка: "якщо вони перекриватимуть нам газ, ми не дамо їм сала". Зрештою, побудова нової держави потрапила до рук спритних діячів партійно-господарського активу УРСР і окремих директорів державних підприємств: ані перші, ані другі не відали, що і як робити. Було проголошено: "пристосовуйтесь до ринкових умов, працюйте без скорочення чисельності і сплачуйте податки. Так, начебто прісноводну рибу кинули в море і напутили: "виживай як можеш, але розмножуйся і ловись у сіті".
На момент відокремлення економіки України від загальносоюзного комплексу, машинобудування вважалося одним з найпотужніших секторів її промисловості, що об'єднував двадцять спеціалізованих галузей, концентрував понад 18,2 відсотків вартості основних засобів і забезпечував 20,5 відсотків валової продукції промисловості країни. В ньому було зайнято 33,1 відсотки робітників, що працювали майже на п'яти тисячах підприємств галузі. [42]
При поспішному розділі загального майна між союзними республіками за принципом "кожній дістається те, що існує на її території", українське машинобудування визначили потужним активом. Насправді ж для щойно створеної держави воно виявилося важкою ношею: галузь фактично потребувала повного оновлення основних фондів і багатократного збільшення ліквідних обігових засобів. Україна ж вступила у самостійне господарювання голою й босою. Родовища, з яких союзна держава увесь попередній період нещадно викачувала на загальні потреби нафту і газ, дісталися Україні виснаженими. У зв'язку з цим і за рахунок знецінення основних промислових фондів до їх ліквідаційної вартості, дворазового падіння ВВП і масового скорочення робочої сили, капітал України (національне багатство) скоротився майже наполовину. [29]
У держави не вистачало коштів навіть на соціальну підтримку населення. Щоб якось заощадити на обороні, Україна проголосила всеосяжний нейтралітет (так звана багатовекторна політика) і законодавчо затвердила воєнну доктрину, у якій не визначила ймовірного супротивника. Тому витрачатися на виробництво танків, винищувачів, бомбардувальників і військових кораблів – навіть в обмеженій кількості – не мало жодного економічного смислу: корисніше було спочатку розпродати за "живі гроші" те, що іржавіло під відкритим небом.
Готівка українців на рахунках "Сбербанку СРСР" залишились у Московських установах і невдовзі остаточно знецінилась; валютна виручка українських підприємств залишилась на рахунках московського "Внешэкономбанка"; дебіторська заборгованість російських підприємств перед українськими залишилась несплаченою. Мільйони людей втратили роботу і кинулись шукати випадкових заробітків; тим, хто не звільнився, заробітна плата ще якось нараховувалась, але не виплачувалась; людям, що виходили на пенсію нараховували її у розмірі сорок – п'ятдесят гривень на місяць. А машинобудівна галузь, на яку так покладалися українські урядники, сама потребувала дотацій поточної господарчої діяльності і багатомільярдних доларових інвестицій. Такого капіталу не знайшлося ані у вітчизняного бізнесу, ані у держави; іноземний же капітал до України не поквапився.
Введення в обіг гривні, не призвело до очікуваного ефекту. Не підтверджений наявним капіталом курс дві гривні за долар протримався кілька місяців і безповоротно зріс удвічі. Шановний голова Національного банку України, який дуже вправно керував монетарною політикою, зайнявши посаду Прем'єр-Міністра, мало чого зробив для машинобудування. У приватній розмові з ходаками від Міністерства промислової політики він заявив приблизно таке: – "Ви думаєте, що гроші робляться на заводах? Ви помиляєтесь! Гроші робляться в банках".
На той час прошарок місцевих капіталістів, які б мали можливість і бажання
вкладати мільярди в машинобудівний комплекс України ще не сформувався, а потенційні іноземні інвестори взагалі не бачили можливості щось тут заробити: земля, надра, заводи і фабрики – усе, належало державі, яка не бажала хоч чимось комусь поступитися. Незалежна Україна насправді являла собою політично відокремлену, але економічно пов'язану частку СРСР, що розбудовувала державне управління промисловістю за лекалами Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Проголошуючи у 1936 році тезис остаточної перемоги соціалізму, Йосип Сталін, посилався на досягнуту повну експропріацію засобів виробництва і заміну ринкових відносин плановим розподілом. На це більшовикам знадобилося дев'ятнадцять років; скільки ж часу поглине зворотній процес, враховуючи, що навіть станом на 2025 рік українське машинобудування великою часткою залишається державним? Коли ж Україна остаточно повернеться до природного способу хазяйнування, якого дотримується більшість розвинених і успішних країн Земної кулі?
Адам Сміт вважав, "що кожна людина, пристосувавшись до місцевих умов, здатна набагато краще судити про те, у який саме вид вітчизняної промисловості вкласти свій капітал, і який продукт може принести їй найбільший прибуток, ніж це зробив би замість неї хоч-який державний діяч, чиновник або законодавець. Державний діяч, який береться давати приватним особам вказівки стосовно того, як вони мають використовувати свій капітал, обтяжує себе цілком зайвим клопотом; а захапавши владу, виявляється настільки безумним та самовпевненим, що уявляє себе здатним використовувати цю владу без нанесення зайвих витрат і збитків".
Приватизація по-українськи
"Приватизація – процес передачі об'єктів державної та інших форм публічної власності у приватну власність фізичних або юридичних осіб. Приватизація є одним із головних напрямів переходу від командної економіки до ринкової економіки в посткомуністичних країнах.
Відродження приватної власності на засоби виробництва набуло життєвого значення. Депутатам Верховної Ради, урядовцям знадобилося кілька років, щоб усвідомити вигоду від роздержавлення власності на засоби виробництва і розпочати цей процес на ділі.