Кропивницький Марко Лукич

Розширена біографія

  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич
  • Кропивницький Марко Лукич

Марко Лукич Кропивницький (1840 —1910) — видатний український драматург, актор і режисер, один із фундаторів українського дожовтневого театру. У своїй творчості він послідовно обстоював принципи життєвої правди та критичного відтворення дійсності. Йдучи за І. Котляревським і Т. Шевченком, неухильно захищав і розвивав демократичні традиції у літературі й мистецтві.

М. Кропивницький написав 40 п'єс (серед них широко відомі: "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "По ревізії"), в яких показав класове розшарування пореформеного села, деспотизм і самодурство багатіїв, викрив реакційну суть ліберального народництва. Він створив реалістичну школу сценічного мистецтва, основою якої були щепкінські вимоги до театру. Під керівництвом М. Кропивницького розпочали спою діяльність славетні актори М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський. Назавжди ввійшли в історію театру неперевершені в його виконанні образи Бичка ("Глитай, або ж Павук"), Виборною ("Наталка Полтавка" Котляревського), Тараса Бульби ("Тарас Бульба" за однойменним твором Гоголя) та багато інших.

Твори М. Л. Кропивницького, як відзначав І. Я. Франко, "... запевняють йому в історії українського театру не тільки ім'я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора".

М. Кропивницький відомий і як автор ліричних пісень "За сонцем хмаронька пливе", "Де ти бродиш, моя доле", "Соловейко".

Вся творча діяльність митця сповнена соціальної значимості, ідейної вагомості, художньої сили.

Народився М. Кропивницький 10 квітня 1840 р. у селі Бежбайраках, Бобринецького повіту на Херсонщині, в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Юність його минула у Бобринці, глухому, провінційному містечку "заскорузлому, приголомшеному і дико патріархальному". Церква, повітовий суд, дві початкові школи — парафіяльна й повітова, що містилися в одному будинку,— оце всі "культурні" осередки Бобринця. Тут і пройшов "курс наук" М. Кропивницький.

З юнацькими роками Кропивницького пов'язані його перші згадки про театр, який зрідка гастролював і в Бобринці. Саме приїжджі актори привернули увагу юнака до мистецтва сцени.

Особливе враження на нього справили вистави відомої російської театральної трупи Л. Млотковського, у виконанні якої М. Кропивницький вперше побачив гоголівського "Ревізора".

Приїзди артистів збудили творчу ініціативу бобринецьких аматорів. Навіть учні повітової школи "гульню в війну замінили гульнею в театр". Саме через театральні захоплення М. Кропивницького його батько, Лука Іванович, втратив усяку надію "нахилити сина до господарства". У хлопця зародилися інші мрії, інші бажання. У ці ж таки роки, разом із цікавістю до театру, зростає у майбутнього драматурга інтерес до літератури й народної творчості. Приїжджаючи до батька в село під час літніх канікул, Марко вчився від молоді пісень, уважно прислухався до народних оповідань і казок. Сам він читав товаришам "Енеїду" І. Котляревського, яку знав майже напам'ять.

загрузка...

Після закінчення школи М. Кропивницький став чиновником у суді. Він служить у Бобринці, Єлисаветграді. Намагається здобути вищу освіту — вступити до Київського університету. Протягом трьох семестрів 1862-1863 навчального року відвідує лекції на юридичному факультеті. Саме тоді й було зроблене фото молодого М. Кропивницького, який, не продовживши занять в університеті, повернувся додому — його вабив театр.

1863 р. М. Кропивницький написав свою першу драму "Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить". Потім, після кількох переробок, вона ввійшла до репертуару українського театру під назвою "Дай серцю волю, заведе в неволю".

В цей час захоплення театром відтісняє на другий план його службову кар'єру. І хоч атестат канцеляриста повітового суду списаний даними про досить "рухливе" проходження служби, однак високо по цих сходах М. Кропивницький не піднявся. Тут, у Бобринці, він уперше зустрівся з І. Тобілевичем — майбутнім відомим драматургом і актором Карпенком-Карим. Разом вони брали участь у аматорських виставах. Обидва, закінчивши повітову школу, мріяли про університет, обом їм не судилося здобути вищу освіту. Їх об'єднувало нестримне бажання служити справі, яка нічого спільного не мала з протоколами, відомостями і рапортами.

"Біля нас групувались товариші, і в зайві часи ми читали в гурті, більш зимовими вечорами... — писав М. Кропивницький у спогадах.— Я й Іван Карпович були членами громадської бібліотеки, брали додому журнали, а також і твори окремих видатних акторів. Окрім великоруських корифеїв, знайомились ми потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Мілем, Спенсером, Мелешотом і іншими; читали дещо із Шекспіра, Байрона, Шіллера, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд".

У період 1863-1864 рр. бобринецькі аматори виставили понад сорок найрізноманітніших п'єс, де М. Кропивницький зарекомендував себе як здібний виконавець — з успіхом грав молодого купця Бородкіна і прикажчика Митю в п'єсах О. Островського "Не в свої сани не сідай" і "Бідність не порок". Він був душею творчо-організаційних задумів бобринецьких аматорів і незабаром очолив гурток. Дружина І. Карпенка-Карого, С. Тобілевич, зауважувала в спогадах: "...весела, привітна вдача, чудовий голос, вроджений талант майбутнього великого артиста єднав йому всюди друзів..."

"Автобіографія" та окремі документи обґрунтовують і допомагають зрозуміти мотиви часом надто крутих зламів життя М. Кропивницького.

Коли помер батько, перервалася остання ниточка, яка тримала М. Кропивницького в затхлому повітовому містечку. Він розпродав господарство і переїхав до Одеси. В нього ще жевріла мрія вступити до технологічного інституту чи університету. Але склалося інакше.

У 70-х роках сталася визначна подія в житті М. Кропивницького. Виступом в Одеському народному театрі в ролі Отецька ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка) починається його сценічна біографія. З цього часу М. Кропивницький почав грати а професіональному театрі здебільшого українські ролі. Дебют цей відбувся 12 листопада 1871 р. Молодий актор вразив глядачів оригінальною грою, вірним розумінням образу. Він пішов проти поширеної традиції — показувати Стецька просто дурнем: грав його без шаржу, майстерно користуючись засобами легкої іронії й народного гумору, сценічної невимушеності й безпосередності. Виконанням ролі Стецька Кропивницький привернув увагу глядачів і критики, примусивши багатьох змінити своє ставлення до цього образу, як до явища лише карикатурного характеру .

М. Кропивницький серйозно займається драматургією. Протягом 1872—1878 рр. він написав два водевілі "За сиротою і бог з калитою, або Несподіване сватання" (1872), "Помирились" (1872), оперетку-жарт "Пошились у дурні" (1875), драму російського мовою "Беспочвенники" (1878).

Серед перекладів та інсценізацій, зроблених М. Кропивницьким у ці часи, що передували організації ним української професіональної трупи, вирізнялася драма "Невольник" (1872) за сюжетом однойменної поеми Т. Шевченка. І в розвитку подій драми, і в загальній композиції, а особливо в режисерській роботі над нею автора, відчувалася вправна рука. Йдучи за шевченківською реалістичною традицією, молодий режисер майстерно "ліпив" масові сцени, подавав соковиті та історично вірні картини. Пізніше саме на постановці "Невольника" М. Кропивниць-кий немов перевіряв свої режисерські принципи, дотримуючись історичної правди, кладучи край ремісництву та аматорщині в оформленні вистави.

Прослуживши близько трьох сезонів на сцені Одеського народного театру, М. Кропивницький залишив його, бо мріяв про українську професіональну трупу, у створенні якої бачив тепер основний сенс свого життя.

У листах М. Кропивницького до знайомої А. Маркевич періоду 1880-1881 рр., до якого відноситься фото з дочкою Марією та сином Костянтином, багато мовиться про дітей. Як батько, Кропивницький вболіває про хворих на той час Марусю та Костю. З цих листів дізнаємося і про такі автобіографічні подробиці:

"...А знаете ли в ы , что такое "черный день". Я не способен копить гроши и копейки для черного дня, хотя знаю, что он меня не минет. Ведь не получил же я от своего отца ни наследственных лугов, ни замков, а от матери фамильных бриллиантов... Я боюсь нужды, боюсь нищеты, боюсь бедности, потому что испытал их; и до сих пор мороз подирает по коже, как вспомню".

У 1881—1882 роках дещо послабились утиски царської цензури. На той час М. Кропивницький ще виступає на сцені російських труп: Ашкаренка в Кременчуці, Пальчинського — в Харкові; виїжджає для участі у виставах полтавських аматорів, до одеської трупи.

Восени 1882 р. була створена професіональна трупа, з діяльності якої починається новий етап розвитку українського театрального мистецтва реалістичного напряму. Цей злагоджений і міцний виконавський колектив був організований у Єлисаветграді, а через місяць він вже вирушив на гастролі до Києва, Чернігова, Харкова, Одеси, Полтави, Ростова-на-Дону.

Очоливши цю так звану "трупу корифеїв", М. Кропивницький відшукував і виховував для сцени талановитих митців. Вони, тоді ще його учні, — М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Карпенко-Карий, Н. Садовська-Барілотті, — актори школи М. Кропивницького високо піднесли згодом гасло народності мистецтва українського театру.

Протягом 1882 р. М. Кропивницький написав драму "Глитай, або ж Павук". У всій його драматургічній творчості цій п'єсі належить найвизначніше місце. Твір вражав загостреною ідеєю, правдивим показом соціальних суперечностей у житті пореформеного українського села, характерністю типів сільської дійсності. Історія української драматургії ще не знала п'єси, в якій би, подібно до творів М. Салтикова-Щедріна й Г. Успенського, зображувався новий представник суспільного життя 70—80-х років, породжений розвитком капіталістичних відносин. Це був сільський багатій, що шляхом визиску селян швидко міцнів економічно, ставав впливовою постаттю у громадському житті.

Величезною заслугою М. Кропивницького перед українською літературою і, зокрема, драматургією було те, що він один з перших помітив прояви класового розшарування селянства, внаслідок швидкого зростання влади грошей, і зобразив їх у своїх п'єсах, а найповніше в драмі "Глитай, або ж Павук".

Вистава цієї п'єси викликала у тогочасній періодиці відгуки про український театр і його діячів.

1 2 3
загрузка...