Коцюбинський Михайло Михайлович

Життя та творчість

  • Коцюбинський Михайло Михайлович
  • Коцюбинський Михайло Михайлович
  • Коцюбинський Михайло Михайлович

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

(1864—1913)

Михайло Михайлович Коцюбинський! народився 17 вересня 1864 р. у сім’ї дрібного урядовця у місті Вінниці.

У дитинстві Михайло пробував складати українські пісні на взірець народних, написав російською мовою велику повість з фінського життя. У 1875—1876 pp. він навчався у народному училищі в м. Барі, потім у Шаргородеькому духовному училищі. Захоплювався читанням творів українських, російських і зарубіжних класиків, вивчав філософські твори Феєрбаха і Фур'є. Протягом 1881 — 1882 pp. жив у Кам'янці-Подільському, де зблизився з групою молодих семінаристів, ентузіастів-народників.

Повернувшись до Вінниці, Михайло заробляв приватними уроками, заснував нелегальний гурток молоді, учасники якого читали заборонені твори Чернишевеькогр, Добролюбова, Салтикова-Щедріна, Некрасова. Поліція обшукала квартиру Коцюбинського і занесла його ім'я у списки "неблагонадійних".

У 1884 р. Коцюбинський написав оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіе світ, а невченіе тьма". Наступного року поліція вдруге обшукала квартиру Коцюбинського. Знайшли два: примірники забороненого "Каталога книг для систематичного чтения № саморазвития". Цього року він написав оповіданн" "21 —го грудня, на ввєденіе", працював приватним учителем у родині священика в селі Михайлівка Ямпільського повіту. Помер* його батько.

У 1887р. він написав вірші "Як раннім: морозом; побитії квіти:..", "Як променем щастя...", "Марусі Н." та ІНІ. Займався, гае-рекладами а польської мови, був обраний гласним до Вінницької міської думи на чотири роки.

У 1890 р; уперше в львівському журналі "Дзвінок" надрукований вірш Коцюбинського "Наша хатка". Він перекладав українською мовою твори Достоєвського, Міцкевича, Ожешко. Написав статтю "Життя українців по малих містах. З українського Поділля".

У 1891 р. склав іспити при Вінницькому реальному училищі й одержав посвідчення народного вчителя. Вчителював у с. Ло-патинцях на Вінничині. Написав оповідання "Харитя", "Ялинка", "П'ятизлотник", повість "На віру", статтю "Яків Кухаренко".

Протягом 1892—1895 pp. письменник працював у Молдавії чВ комісії по боротьбі з філоксерою. Вивчав життя бессарабських молдаван. Написав твори "Ціпов'яз", "Маленький грішник", "Хо", "Для загального добра", "На кр_илах пісні". Згодом переїхав на роботу в кримську філоксерну комісію. Знайомився з життям кримських татар. Одружився з Вірою Дейшею. Написав оповідання "Пе коптьор".

У 1897р. Коцюбинський працював уЖитомирі в газеті "Волынь", редагував розділ "Хроника", надрукував кілька статей під рубрикою "Свет и тени русской жизни". Наступного року він переїхав до Чернігова. Одержав посаду діловода в Чернігівській земській управі. Написав оповідання "Відьма". У 1899р. львівське видавництво "Українсько-руської видавничої спілки" надрукувало першу-збірку оповідань М. Коцюбинського "В путах шайтана", у 1900р. він перейшов на посаду статистика в Чернігівському земстві. Зблизився із соціал-демократами. Вийшла збірка оповідань "По-людському".

загрузка...

У 1901р. письменник написав оповідання "Лялечка", а 1902р. став членом Чернігівської архівної комісії, написав новели "На камені", "Цвіт яблуні". Оповідання "Fata morgana", що стало першою частиною однойменної повісті, та збірка оповідань "Поєдинок", були написані в 1903р. У 1904р. письменник вийшов з членів Чернігівської архівної комісії. Написав оповідання "У грішний світ", "Під мінаретами".

На зборах Чернігівської громадської бібліотеки у 1905 р. Коцюбинський виступив з промовою проти утисків цензури. Виїхав того ж року за кордон на лікування. Відвідав Німеччину, Італію, Австрію, Швейцарію. У 1906 р. письменник був обраний головою чернігівського товариства "Просвіта". Написав новели "Сміх", "Він іде!" Протягом 1907—1908 pp. були написані новели "Невідомий", "Persona grata", "В дорозі", "Intermezzo", "Як ми їздили до Криниці", реферат "Іван Франко". Під час лікування на острові Капрі у 1909 р. Коцюбинський познайомився і здружився з М. Горьким, написав новелу "Дебют". У 1910р. письменник закінчив роботу над другою частиною повісті "Fata morgana", написав оповідання "Що записано в книгу життя". Вдруге виїхав лікуватися на Капрі. Зустрівся з М. Горьким. З його ініціативи видавництво "Знание" надрукувало російською мовою перший том "Рассказов" М. Коцюбинського.

У 1911 р. письменник організував літературні "суботи" з чернігівською творчою молоддю. Виїхав на Буковину в с Криворів-ню, де збирав матеріал для повісті "Тіні забутих предків". "Товариство прихильників української науки" призначило Коцюбинському довічну пенсію, він залишив роботу в земстві. У Львові вийшов четвертий том творів письменника — збірка "Дебют". У 1912р. на Капрі письменник написав оповідання "Подарунок на іменини", "Коні не винні". У березні повернувся в Україну. Відвідав Криворівню, написав останні твори "Хвала життю", "На острові". Лікувався в Києві.

Михайло Коцюбинський помер 25 квітня 1913р. Похований у Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря"над Десною.

У літературі М. М. Коцюбинський дебютував віршем "Наша хатка", але першими звернули на себе увагу його оповідання про. дітей та для дітей — "Харитя", "Ялинка", "Маленький грішник", повість "На віру". Коцюбинський стояв на шляху мистецьких пошуків, розширення жанрово-тематичної системи та ідейно-художніх розв'язок. Це помітно у творах кримсько-молдавської тематичної групи ("На камені", "В путах шайтана", "Для загального добра", "Під мінаретами"). Від захоплення етнографізмом, через поглиблене психологічне трактування образів ("Цвіт яблуні") і художньо-психологічний аналіз ("Intermezzo"), він приходить до неоромантизму в "Тінях забутих предків" і потужної стильової течії — імпресіонізму.

Перу М. Коцюбинського належать довершені, філігранно опрацьовані твори, що складають національну класику й збагачують світову літературу: "Fata morgana", "Тіні забутих предків", "Він іде", "Сміх", "Подарунок на іменини" та інші.

Шедевром стала новела М. Коцюбинського "Intermezzo". Твір розпочинається посвятою: "Присвячую Кононівським полям" та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города. Людське горе. Однак "Intermezzo" залишається не драматичним, а епічним твором. За жанром "Intermezzo" — лірико-психологічна поема в прозі, написана в імпресіоністичній манері. Слово "імпресіонізм" походить від французького impression — враження. Імпресіонізм як мистецький напрям виник у французькому живописі і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан (наприклад, творчість художників К. Моне, О. Ренуара, Е. Дега). Головним своїм завданням імпресіоністи вважали зображальність, намагаючись не деталізувати дійсність, а відображувати її в загальних рисах і контурах. Під впливом живопису імпресіонізм поширився і на інші види мистецтва: скульптуру (О.-Роден), музику (К. Дебюссї, М. Равель), літературу. Першими представниками імпресіонізму в світовій літературі були брати Гонкури, Гі де Мопассан, А. Чехов, І. Бунін та ін. Наприкінці XIX ст. риси імпресіонізму проникають в українську літературу, яка дедалі більше тяжіє до психологізму, до художніх прийомів, що найглибша передають людські настрої і стани. В українській літературі імпресіоністичне письмо властиве творам В. Стефаника, О. Кобилянсвкої, Г. Косинки, окремим — М. Хвильового, В. Винниченка, А. Головка. Його ознаки — заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення яскравими зоровими і слуховими образами, промовистими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі. Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливої чутливості, вміння писати образно, переконливо й лаконічно. Таким майстром і став Коцюбинський: "Ніхто ніколи ні до Коцюбинського, ні після нього не створював пластикою слова такого виключного враження, і саме в тому нам бачиться немеркнуча велич його художніх тканин". (В. Шевчук.)

Новела "Intermezzo", на перший погляд, складна й незрозуміла, адже сюжет твору зводиться до розповіді про героя, який втомився, 'виїхав на природу, поспостерігав за сонцем, нивами, жайворонком, собаками, зустрів людину, чомусь страшенно зрадів і знову повернувся до міста. Зрозуміло, що такий сюжет твору потребує "ключа", який би розшифрував глибокий підтекст новели.

Ядро образного конфлікту "Intermezzo" становлять два ключових образи — "моя утома" і "сонце". Поступове зникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця — такий зміст твору. Образи твору символізують складну боротьбу в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як повертаються до нього душевна рівновага, готовність до виконання свого громадянського обов'язку (наприклад, "Білі мішки" — це образ повішених, яким перед стратою накидали на голову мішки; "Зозуля" — народний образ-символ, що втілює надію на життя; образи трьох вівчарок — теж символічні: самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки повстанцям), "дурний Оверко" — принижене й темне селянство, якому досить дати хоч трохи волі — і воно не кинеться вже ні на кого; Жайворонок — символ творчої наснаги, а Сонце — символ вічності, життя, світла).

Безперечно, це новела з глибоким психологічно-філософським змістом. Це твір, який водночас сприймається дас своєрід ний естетичний маніфест письменника про завдання митця в переломні часи. Проведенню заповітних думок автора сприяла форма оповіді від першої особи. Відомо, що тема твору завжди коріниться в його назві, тому необхідно згадати, що intermezzo (від лат. — проміжний, середній)— невелика інструментальна п'єса довільної будови,, виконувана між діями, драматичного чи оперного твору. Коцюбинський, же вклав сюди, глибокий філософський смисл. Образом intermezzo новеліст вказував на перепочинок утомленого митця..

Під чає читання новели, написаної від першої особи, може виникнути бажання сказати, що ліричний герой твору — це сам Коцюбинський:. Але це не зовсім так, бо багато відчуттів, описаних у новелі, знайомі; кожному письменникові, хоча не можна не помітити, що твір дійсно має автобіографічну основу.

1 2
загрузка...