Мальро Андре

Життя та творчість

  • Мальро Андре
  • Мальро Андре
  • Мальро Андре
  • Мальро Андре
  • Мальро Андре

"Не бійтесь ворогів, не бійтесь друзів! Бійтеся байдужих! Саме з їхньої мовчазної згоди стаються на землі злочини і вбивства!"

Автором цього відомого вислову Бруно Ясенського міг би повною мірою бути Андре Мальро. Усе його життя було яскравим прикладом небайдужості до того, що коїться на землі, навіть у її найвіддаленіших куточках.

Життя Мальро — це, насамперед, пристрасть, захоплення, безстрашність, віра і невтомний пошук істини і боротьба — за правду, за справедливість, пошук сенсу життя для себе і обстоювання права на життя і свободу для інших — слабкіших і знедоленіших.

І в його творах — пристрасть і війна, густа еротика і неймовірні психологічні і моральні конфлікти особистості, політична спрямованість і глибокий гуманізм у ставленні до людей, людства як цілого.

Те саме і в житті Андре Мальро. Життя, як велика авантюра, як неймовірна пригода особистості, яку можна сміливо називати Людиною з великої букви.

Життєвий шлях кожного письменника цілком особливий, так само, врешті, як і в кожної людини. Кажуть, що написати один роман може кожна людина — про своє життя, бо воно особливе, неповторне і ціннісне саме своєю неповторністю у всіх нюансах переживань, думок і сподівань. Але щоби написати ще щось вартісне, потрібні вже здібності спостерігача і аналітика, одне слово — талант, письменницьке бачення.

Ще один відомий вислів — кожен письменник насправді пише одну велику книгу про себе, яка складається з усіх його творів.

І тому, коли Флобера спитали, як він міг так глибоко проникнути в жіночу психологію в романі "Пані Боварі", письменник відповів зітхнувши: "Мадам Боварі — це я!".

Треба було все пережити самому, щоби написати таку книгу, треба фактично перевтілитися в іншу людину, зуміти стати нею, щоби осягнути мотивації її вчинків і почуттів.

Андре Мальро належить до тих нечисленних письменників, кому не треба було чужого досвіду, аби торкнутись таїн життя. Він усе переживав сам.

Для мене Мальро — один з тих літературних героїв, з кого я в певному сенсі брав приклад. Поряд з Джеком Лондоном і Гемінгвесм.

Людина дії і інтелекту водночас.

Андре Мальро — авантюрист високого класу, тобто шукач пригод, відважний мандрівник, безстрашний боєць і водночас письменник зі світовою славою, енциклопедично освічений самоук-вчеиий, громадський діяч, історик культури і міністр.

Він поєднав у собі практику власного життєвого досвіду і пошук істини, вищої за буденну, безстрашність бійця-антифашиста, наукові дослідження і міністерські пости.

Але спершу все ж таки — хто такий Андре Мальро?

Він народився в Парижі 3 листопада 1901 року. Його батьки розлучились, коли Андре був ще дитиною. Виховували його мама і тітка у маленькій квартирі над кондитерською крамничкою на околиці Парижа. Його батько, Фернан Мальро, банківський працівник, 1930 року покінчив самогубством.

Андре Мальро вчився в Есоlе des Langues Orietales (Школі східних мов), але не закінчив її.

загрузка...

Молодий дослідник азійських культур (ось що мене ще з ним ріднить), закоханий у Південно-Східну Азію, Андре Мальро у двадцять один рік, щойно одружившись, разом з молодою дружиною Кларою вирушає в Камбоджу ніби в археологічну експедицію на розкопки давніх культових споруд.

Андре Мальро і Клара Гольдшмідт одружилися 1921 року (розійшлися 1946-го) і мали доньку на ім'я Флоранс, яка потім стала дружиною відомого кінорежисера Алена Рене.

Невдовзі після приїзду до Камбоджі Мальро заарештовують за спробу вивезти до Франції археологічні цінності.

Певний час він перебуває під арештом, із загрозою тюремного ув'язнення, аж поки під тиском французьких інтелектуалів на чолі з Андре Жідом його звільняють.

У результаті цього життєвого досвіду і з'являється серед інших творів повість "Королівська дорога" (1930), яка приносить молодому авторові перше письменницьке визнання.

Критики називали Андре Мальро людиною нізвідки, вискочкою з неясним минулим, який, однак, на подив швидко підкорив своїм чарам літературний і артистичний світ столиці й упевнено продовжував свій шлях.

Пробувши в Парижі всього пару місяців, Мальро разом із Кларою знову подався до Сайгону, де береться за здійснення нового плану — видання газети, яка спочатку називалася "Індокитай", а потім — "Індокитай в оковах". На її сторінках публікувалися гострі, уїдливі репортажі, шо розповідали про утиски колоніальної адміністрації і її справжнє ставлення до корінного населення.

Як визначали численні дослідники життя письменника, Мальро виявився проникливим спостерігачем і аналітиком, причому його критичне відношення до колоніальної влади грунтувалося не на якій-небудь вираженій ідеології, а на симпатії до місцевих жителів. Він був не стільки супротивником колоніалізму, скільки суворим суддею колонізаторів.

Цього разу Мальро провів в Індокитаї цілий рік, а потім повернувся в Париж і відновив заняття літературою.

У новому творі Мальро подає листування молодого француза і молодого китайця. Це давало можливість авторові зіставляти форми мислення, властиві Сходові і Заходові, і стало сюжетною основою його книги "Спокуса Заходу" (La Tentation de l'Occident, 1926).

Після цього був написаний роман "Завойовники" (1928) і вже потім повість "Королівська дорога" (1930), яка стала певною віхою у творчості молодого письменника.

Дія повісті "Королівська дорога" відбувається в Південно-Східній Азії (на території Таїланду, Південного В'єтнаму і Камбоджі) через кілька років після першої світової війни. Молодий француз Клод Ваннек їде в Сіам (так називався Таїланд до 1939 р. — Ю. Я) на пошуки стародавніх кхмерських барельєфів. У Європі виник попит на азіатські раритети, і Клод сподівається розбагатіти. На кораблі він знайомиться з Перкеном — цей німець або датчанин належить до тих європейців, які готові поставити на карту життя задля слави і влади. У Перкена великий досвід спілкування з тубільцями — існували чутки, що він зумів навіть упокорити одне з місцевих племен.

Клода дуже приваблює Перкен, він бачить, що значно старший друг дуже на нього схожий, бо вони обоє прагнуть наповнити змістом своє існування. Сенс життя, як це доводить письменник, однак, виявляється не в результаті дії, а в процесі самої дії. Просто діяти — це і є сенс життя.

Клод відкриває Перкену свій план: пройти по колишній Королівській дорозі, що колись з'єднувала Ангкор (велетенська система храмів і палаців, споруджених у IX–XIII ст. — Ю. Я) з дельтою ріки Мінам і Бангкоком. Там лишилися мертві міста і напівзруйновані, давно розграбовані храми. Але історичні археологічні пам'ятки лишилися.

Перкен погоджується брати участь в експедиції.

У Бангкоку представник французької колоніальної адміністрації радить Клоду не зв'язуватися з таким небезпечним типом, як Перкен.

Перкен пояснює Клодові, що його заповітна мета — відгородити дружні йому місцеві племена від навали європейців.

Ступивши на Королівську дорогу, Клод і Перкен опиняються перед лицем вічності.

Вони потрапляють в різні пригоди, знаходять у стародавньому храмі цікаві барельєфи. Але їх зраджують і лишають напризволяще у джунглях наймані помічники з тубільців. Стає очевидним, що барельєфи доведеться кинути. Треба якось діставатися до цивілізації.

Перкен пропонує добиратися до Бангкока через землі нескорених племен — маючи два термоси зі спиртним і намисто, можна ризикнути. У маленькому гірському селі мандрівники знаходять нового провідника. Тубілець запевняє, начебто серед них живе білий, і Перкен не сумнівається, що мова йде про його приятеля Грабо, людину рідкісної відваги, що посідає своєрідну примітивну велич.

Джунглі виглядають усе більш ворожими і небезпечними. На шляху до головного місцевого села мандрівники починають тривожитися: провідник не завжди нагадує їм про отруєні бойові стріли і колючки — тільки досвід Перкена дозволяє їм уникнути пасток. Жахлива правда відкривається тільки на місці: тубільці, осліпивши й оскопивши Грабо, перетворили його на жалюгідного раба — майже тварину. Перкенові і Клодові загрожує така сама доля.

Молодий археолог готовий вже пустити собі кулю в лоба, але Перкен відкидає цей легкодухий вихід і йде на переговори, прекрасно усвідомлюючи, що його чекає у випадку провалу. Перечепившись за щось, втомлений від напруги, Перкен потрапляє коліном на ввіткнуту в землю бойову стрілу. Однак йому вдається зробити неможливе: тубільці погоджуються випустити їх із села за певних умов. Лише після цього Перкен змазує йодом своє розпухле коліно. У нього починається найсильніший жар.

За п'ять днів мандрівники дістаються сіамського селища. Заїжджий лікар-англієць не залишає Перкену жодних надій: із гнійним артритом поранений проживе не більше двох тижнів.

Влада негайно висилає каральний загін проти тих, хто скалічив Грабо. Перкен з Клодом вирушають туди. Перкена везуть на возі — пересуватися самостійно він уже не здатний. Клод їде з ним, немов би зачарований подихом смерті.

Дарма Перкен закликає своїх тубільних друзів боротися з цивілізацією, що впритул підступила до них. Бо якщо горці пропустять військову колону, слідом за нею тут простягнеться залізниця.

Але Перкена не чують, він вже для них чужий і хворий, безсилий, його відштовхують, і він вмирає.

Клод, переповнений почуттями, намагається передати другові хоч дещицю братерського співчуття, але коли він обіймає Перкена, той дивиться на нього вже як на істоту з іншого світу.

— Я ніколи не боявся смерті… Старості — так. Особливо, якщо ти відчужений од інших. Виродження. Мене гнітить — як би це пояснити — моя людська поведінка… Хай я старішаю, а це жахливо. Час роз'їдає мене, мов рак… Час — володар життя, — говорить Перкен.

І десь у цих словах і полягає головна тема повісті "Королівська дорога".

Що таке життя? Що таке смерть? Чи варто скніти, доживаючи по-рабськи, плазуючи перед своїм тілом і відчуваючи старіння духу і плоті у будь-яких формах, чи все ж таки жити, як дихати, даючи виклик усім життєвим загрозам, жити — воюючи і перемагаючи. До самої смерті!

Власне виклик смерті, питання про сенс людського буття і віднайдення в собі глибинного сенсу існування власного "я" зближує творчість Мальро з екзистенціалістами, зокрема з Камю і Сартром, у творах яких ці питання поставали часто у формі конкретних філософських міфологем.

Мальро ж відштовхується від реалій самого життя і власного досвіду.

Абсурдність життя, невелика його ціна перед вічністю, зустріч з людьми, для яких життя і смерть існували завжди поруч і яким не важило, що хтось із них може відразу померти, глибоко вразили Мальро.

Перебуваючи віч-на-віч з марністю людського буття, мовчазний хворий уособлював своєю смертю невблаганне звинувачення навколишнього світу.

"Могутніша за джунглі та небо смерть схопила обличчя Перкена й силоміць повернула його просто до одвічної його боротьби.

1 2 3

Твори Андре Мальро:

Дивіться також: