Якуб Колас (ім'я за паспортом — Кость Міцкевич; 3 листопада 1882 — 13 серпня 1956) — білоруський поет, мовознавець, філолог. Небіж білоруського політика та історика Язепа Льосіка.
Народний поет Білорусі (1926), академік АН Білорусі (з 1928), член Союзу письменників СРСР (1934), заслужений діяч науки (1944), депутат Верховної Ради БРСР (1938—1956) і депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань(1946—1956), голова Білоруського республіканського комітету захисту миру.
Народився 3 листопада 1882 року у селі Акінчиці у родині лісника.
Закінчив учительську семінарію у місті Несвіжі.
У юному віці почав писати вірші, свій перший вірш опублікував під псевдонімом Якуб Колас у першій білоруській газеті "Наша доля", що видавалася у Вільнюсі. На той час поету сповнилось двадцять чотири роки.
Першу книжку поезій Коласа "Песні жальбы" було видано 1910 року.
Творчість Коласа тісно переплітається з українською літературою, зокрема з поезією Т. Шевченка, якому він присвятив вірш "Баяну-Кабзару". У його повісті "На прасторах жыцця" молоді герої читають Шевченкові вірші і завдяки цьому краще розуміють себе та людей, які їх оточують. До 125-річчя від дня народження поета написав ґрунтовне дослідження "Шаўчэнка і беларуская паэзія", опубліклване 1939 у газеті "Літаратура і мастацтва" (від 3 березня), журналі "Полымя рэвалюцыі" (№ 3) та збірки "У вянок Т. Р. Шаўчэнка". За редакцією Коласа і Янки Купали видано "Кобзар" білоруською мовою мовою (Мінск, 1939), до якого у переклалі Коласа увійшли поеми "Марʼяна-черниця", "Невольник", "Сова", "Гамалія", балада "Утоплена", вірші "Дівичії ночі", "Гоголю", "Не женися на багатій…", "Розрита могила". Опублікував статтю про І. Франка "Співець дружби і братерства народів" (ж. "Жовтень", 1956, № 8). Колас підтримував дружні взаємини з П. Тичиною, який 1959 присвятив йому статтю "Чистий і чесний" (вміщено у збірку "П. Тичина про мистецтво і літературу", К., 1981) та М. Рильським (написав 1952 вірш "Якубу Коласу").