Франко так пояснював роль Азазеля у своїй поемі: "У біблійнім оповіданні сам Бог показує Мойсеєві Палестину; у своїй поемі я приложив се до ролі Азазеля з наміром зазначити якнайсильніше контраст між пророцькими обіцянками і тим, що дійсно ждало гебреїв у Палестині. Сей контраст я вважав за потрібне зміцнити не стільки показом географічного положення та різноплемінності Палестини, скільки об'явою долі, яка чекала гебреїв у тім краю. І се я поклав у роль Азазеля як найсильнішу частину демонської спокуси, що може захитати віру навіть найсильнішого характеру. Але не треба забувати, що ся роль Азазеля в моїй поемі є тільки поетичним об'єктуванням власної психологічної реакції, яка мусила відбутися в душі пророка після того, як його відіпхнув власний народ. Крайній вислів тої психологічної реакції, що з душі пророка виривається словами: "Одурив нас Єгова!", не був зовсім тріумфом демонаспокусника, який у тій хвилі зо сміхом відступає від Мойсея, але був тільки межею людської віри та людської сили, до якої дійшовши, Мойсей чує слова самого Бога, що розкривають йому далеко ширший кругозір від того, який міг розкрити йому Азазель, проясняють Мойсеєві високу мудрість провидіння, що кермує долею народів, і дають його душі й тілу остаточне заспокоєння".
У поемі злий дух Азазель – голос відчаю в душі самого Мойсея. Він провокує його на якусь мить зневіритися, засумніватись у своєму покликанні, у мудрості Бога.