Зі Світованом оповідач відчув умиротворення, спокій, впевненість, що життя знову налагодиться: "Я слухав його, і мій гороб'їний мозочок завмирав… Здавалося, що Бог і справді зовсім близько". Після вечірньої грози і розмови у череві дерева оповідач вперше спокійно заснув: "Сон обережно прийняв мене у свої обійми. Ведмежий сон – без картинок, без тривожних змагань зі світом і самим собою".