Остап розповів Алимпію про варязького княжича Симона, який під час страшної бурі на морі побачив у небі величну церкву. Варяг навіть обміряв церкву золотим поясом. Пізніше, коли на Русь напали половці, які і перемогли, Симон віддав золотий пояс святим отцям на будівництво храму. Інша історія розповідала про те, як вибирали місце для собору. Його вказав сам Бог: святий Антоній став молитися, щоб по всій землі впала роса, а там, де мала стояти церква, щоб лишилося сухо. Наступної ночі отець Антоній став молитися, щоб, навпаки, по всій землі було сухо, а на святе місце впала роса. Навіть сам великий князь Святослав, і його дружинники, і княжий небіж Володимир були присутні під час того, коли ченці заклали під стіни часточки мощей семи святих мучеників, що їх привезли з собою греки. Сам Остап був свідком іншого чуда. Грецькі майстри-художники хотіли втекти, бо думали, що не зможуть оздобити таку велику церкву. Коли хотіли віддати золото, яке взяли наперед за роботу, виявилося, що заплатили їм самі святі отці Антоній і Феодосій, хоча вони вже давно померли. Отже, отці Антоній і Феодосій з неба дбали про монастир.
І Остап, і Алимпій були вражені красою собору, над яким працювало багато майстрів і де ставалися різні чуда.