Автор симпатизує і співчуває Олександрі, про це свідчать такі портретні характеристики: "її біляве, усе у веснянках, обличчя було біле як крейда", "серед їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька білява дівчина". Б. Грінченко засуджує Пріську, зокрема, такими словами: "і її нерозумні сіро-сині очі з сміху аж сховалися за ситими щоками".