Моделюючи образ Докії, Борис Грінченко використовує портрет головної героїні ("ця маленька, семи років, дівчинка й разу не глянула на неї по-людському, а все з-під лоба", "був у неї завсігди вовчий погляд. Та й не самий погляд!"), вчинки ("Хоч ти її вбий, од неї слова не почуєш і ніколи не заплаче,— найгірше, що й не заплаче ніколи!", "От так же вона й на вулиці. З неї почнуть сміятися: — А за що тебе мачуха за волосся з двору в хату тягла? А вона зараз кулаком! І зла ж вона була, на всіх зла! І всі їй були вороги, й вона всім ворог,— каторжна, та й годі!"), біографію ("Відколи мачуха ввійшла в батькову хату, ця маленька, семи років, дівчинка й разу не глянула на неї по-людському, а все з-під лоба. Може, вона боялася мачухи, не знаючи ще, яка вона, а тільки тим, що вона мачуха"), авторську характеристику ("Еге, вона плакала тим, що в неї не камінь у грудях був, а маненьке дитяче серденько! І те серденько так хотіло любити, так хотіло! Але ж любити було нікого!.."), характеристику героїні іншими дійовими особами ("— Геть з-перед очей, каторжна! — визвірювався на неї батько…", мачуха: "— У-у!.. проклята! Каторжна!..").