Найбільшу роль у вихованні Остапа Мандрики виконав його дід. Змалечку Остап пас панську худобу і поступово зрозумів, що його батько, мати, Соломія, навіть дідусь, який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані, – стали для пана такою ж худобою. Пан розлучив Остапа з Соломією, віддав її за свого візника. Сивого дідуся пан катував на стайні нагаями, за сміливі слова похвалявся оббілувати Остапа. Тікаючи з села, Остап згадував, як дідусь розповідав билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, про козацькі напади, про уманську різню. Столітній дід прищепив Остапу прагнення і любов до волі. Тому Остап, "викоханий дідом у давніх традиціях, здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували йому, але далі спочуття діло не йшло. Знайшлись навіть такі, що вклали панові в уха бунтівничі речі молодика…".