Кольори: темні, гнітючі ("Але було темно, як у льоху.", "У сій пітьмі, у сій чорній невідомій пустині…", "А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок.", "Коли вона прокинулась, сіре світло падало з хмарного неба"), жовті, сірі, руді, червоні ("вони звільна йшли поміж високими стінами жовтого комишу.", "клапоть сірих олив'яних хмар", "над ними все висів клапоть олив'яної хмари", "по рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір'я й гадючі линовища.", "Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари"), білий ("Часом очеретяний початок, зачеплений Соломією, лопався і обсипав її білим пухом, мов снігом.", "Спочатку морок поліз із-поміж очеретів, а за ним дихнули озерця й купини білим туманом."). Рідко трапляються яскраві кольори ("Крізь комиші блищали подекуди озерця. Водяний мак вигідно спочивав на них круглим листом, висував із води зелені збаночки.")
Звуки: природи (комиш тріщав, "Соломія сиділа перестрашена та прислухувалася, про що шепче морок. — Шу... шу... шу...— починав він іздалека,— шу... шу... шу...— одзивалось тут коло неї,— шу... шу... шу...— шепотіло все разом — а пощо було клясти... шу… шу... а тепер умре... побачиш — умре... шу... шу... шу...", "морок уперто шумів своє: "Він умре... шу... шу..."", Очерет "наводив сум одноманітним шелестінням", "Раз їм почувся згори шум, одмінний од шуму плавнів, і вони доміркувались, що то пролетіло над ними стадо якихсь птахів", "Соломія йшла, як на дні моря, а вгорі, над її головою, шуміла куня", "птахи з тривожним писком крутились над головою Соломії", "Чим більш темніло, тим вітер, здавалось, дужчав, принаймні очерет шумів так, що заглушав навіть думки. Нічого не було чути, тільки безперестанне, одноманітне, вічне шу-шу-шу... шу-шу-шу...", "здалеку чулося немов кабаняче рохкання", "Птахи кружляли над плавнями цілими хмарами і так верещали, що заглушали навіть шум плавнів", "Соломіїне вухо ловить уже далекий лускіт сухого комишу, невиразне гудіння, наче звір-велет трощить щось, жвакає і важко сопить"), людей ("— Ой,— тихо стогнав Остап,— поцілив мене отут, під серце…", "— Тебе зранено? Де? — скрикнула Соломія", "У грудях у нього хрипіло", "важко дихав Остап, тихо постогнуючи крізь сон", "Соломія…крикнула: — Остапе-е!.. Оста-апе-е!.. Голос її прогучав глухо, стіна ворожого очерету не пустила його далеко, забрала в себе, ковтнула". Акценти на кольорах і звуках у цій частині повісті наближають її до таких видів мистецтва, як живопис і музика відповідно.