Побачивши підпис "Твоя Сойка" і сойчине крило в листі, Хома відразу згадує ту, яку вже три роки споминає між померлими. Герой говорить: "Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька, а мене випхнуло з кипучої течії громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях нашого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не вбила її". Все це справляє на Хому сильне враження, його руки тремтять, він відчуває неспокій, у нього паморочиться в голові. Такий стан викликаний тим, що чоловік досі не забув жінки, адже її почерк і крило сойки вивели його з рівноваги.