З цього монологу читач багато дізнається про Калитку. Він – селянин-землевласник, має 200 десятин землі, але для нього цього мало. Герасим хоче придбати ще більше землі, заздрить Жолудю, який має всього більше, мріє купити землі панка Смоквинова. У свідомості Герасима зростає переконання, що всі панки багатіють нечесним шляхом. Для нього земля – це все: "Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить.". Заради збагачення Герасим недосипає, недоїдає, тяжко працює з дружиною: "Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає". Та чоловік признається, що саме через землі Смоквинова: "Не спиться мені, не їсться мені...", тому він вирішує купити за п'ять тисяч рублів сто тисяч фальшивих, щоб придбати омріяну землю.