Романи Івана Багряного "Тигролови" та "Сад Гетсиманський" — видатне явище української еміграційної прози XX ст., у яких розповідається, говорячи словами російського поета В. В. Маяковського, "о времени и о себе". Дійсно, у романах Багряного, хоча серед його героїв немає названого іменем автора, відбився не тільки час, а й події життя митця, яке було сповнене небезпеки, дискомфорту, цькування. Це підтверджують і дослідники його творчості. Наприклад, в'язень Лук'янівської тюрми, а також польських, чеських, німецьких, мадярських в'язниць і таборів, відомий львівський редактор і журналіст В. Марганець у статті ""Сад Гетсиманський" Багряного", яку опублікувала газета "Новий шлях" 16 червня 1951 p., писав: "Твір Багряного треба вважати автобіографічним твором, хоча нема в ньому згадки про автора, і хоч сам твір не є спогадами, а "романом". На ділі, це хроніка політв'язня совєтських тюрем по формі. По змісту, по його жахливім змісту — це гімн людській волі і витривалості, яка бореться з оточуючим її злом у всяких можливих його видах і формах, гімн гідності і достоїнству людини та в кінці гімн перемозі сильної людини". Слова В. Марганця підтверджує і Юзеф Лободовський у статті про "Сад Гетсиманський": "З одного боку книжка Багряного є разючим документом радянської дійсності, який перевищує силоювислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку — є виразним свідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків" ("Культура", 1951, ч. 1).