Дімаров Анатолій — На коні й під конем

Вчителька Марія Олексіївна та її сини жили дуже бідно. Часто маленькі діти сиділи самі, поки мама була на роботі. Їхній побут був вбогим, діти не часто отримували новий одяг, мріяли мати іграшки. Автор так описує їхню хатину: "І порізаний, подовбаний, залитий чорнилом трудяка-стіл, за яким ми часто збиралися втрьох: я, мама й Сергійко...

Толя жив у місті з Федьком Шульгою на квартирі. Хазяйку квартири звали Домна Данилівна, вона мала годувати хлопців, але дуже економила на харчах для хлопців, їжі було замало. Хазяйка примушувала хлопців допомагати їй: "Ми, сікли буряки й гарбузи, чистили хлів, рвали кролям траву. Бувало тільки прийдеш зі школи, тільки розгорнеш підручники, а Домна Данилівна уже тут як тут. Вісім отакенних чувалів чекають на нас біля погреба". Згодом матері Федька і Толі дізналися про такі умови і знайшли іншу квартиру без хазяйських харчів.

Якось наприкінці канікул перед шостим класом Толя прочитав про пригоди Тома Сойєра та Гека Фінна і вирішив рушити річкою на плоту в далекі мандри. Серед ночі Толя і Ванько серед ночі поцупили в дядька Юхрима, що жив коло самої річки, нові ворота, з яких і зробили пліт. Щодня хлопці робили запаси для подорожі: то пшоно, то сало, то хліб. Ванько навіть захопив батьків кожух. Подорож закінчилася тим, що пліт став цапа, і вони з Ваньком шубовснули в темний вир. Не потонули тільки тому, що плавали як качки.

Для Толі мама була найріднішою дитиною. Батька у хлопців не було, сім'я жила бідно, але мама старалася дати хлопцям освіту, виховати добрими людьми. Хоч брати робили багато шкоди, часто засмучували маму, та вони її дуже любили, вона була для них ідеалом. Тому головний герой повісті говорить: "Хоч я давно вже вивчив, що земля кружляє навколо сонця, однак підсвідомо ще вірю в те, що весь видимий світ обертається довкола мами. Тож мама не може померти, бо це означало б кінець усього світу".

Мама дуже хотіла, щоб Толя здобув освіту, став розумною і освіченою людиною. Жінка розуміла, що синові потрібна освіта, адже він любив читати, мав потяг до знань. Вона сама була вчителькою, тому переживала, щоб Толя повівся перед директором виховано.

Під час уроку історії в Толю почав стріляти учень на прізвище Голобородько. Толя витяг свою резинку і почав відстрілюватися. На перерві Голобородько почав футболити портфель Толі. А після уроків між Голобородьком і Толею відбулася бійка. Толя переміг, і вся школа раділа, бо він зміг побороти найсильнішого хлопця. Про цю бійку Голобородько доповів директору. Толю мало не вигнали зі школи, і коли в класі дізналися про це, то стали на захист Толі. Кононенко зі ще одним хлопцем і дівчиною пішли до директора і довели, що Толя не винен. Так наш герой заслужив у класі авторитет.

Спершу фізику вчив Іван Данилович. Він був дуже розумний і все гарно пояснював, а вигляд мав дуже акуратний. Фізика стала улюбленим предметом Толі, і він не пас задніх. Може, Толя й став би фізиком, але Іван Данилович пішов з їхньої школи. А новий вчитель фізики не дуже добре знав предмет, часто розповідав про свій квітник і оранжерею, бо любив квіти. Оцінки ж він ставив з огляду на інші предмети. Якщо в щоденнику того дня стояло "задовільно" з іншого предмета, то хоч проси, хоч моли, вищої оцінки з фізики не доб'єшся нізащо.

То була дивна торба, яку йому пошив німий з рідного села. Торба була з халяв маминих чобіт, які вона носила задовго до Толиного народження. Це було щось середнє між жебрацькою торбою, поштовою сумкою і шкіряним цебром, що його їздові прихоплювали з собою, коли вирушали в далеку дорогу. В ньому з однаковим успіхом можна було носити воду і вчиняти тісто, зберігати картоплю і квасити яблука. У перший день навчання портфель Толі почав футболити учень на прізвище Голобородько...

Назва твору обрана не випадково. Найчастіше хлопчик опинявся "під конем", спокутуючи гріхи: "Крав яблука і груші, толочив чужі баштани, висмикував хвости у гусаків, дратував собак, вкидав у річку котів, розбивав, коли траплялося, шибки з рогатки, дер, де тільки міг, штани, чубився з братом... А каятись мені доводилося досить-таки часто, особливо, коли свистіла наді мною лозина чи випорскував з чужого садка, несучи повні штани кропиви, напханої безжалісною дядьківською рукою"...

На шкільному подвір'ї було багато учнів. Толя пишався, що належить до восьмикласників-десятикласників. Він побачив і Олю Чровжову, яка на нього не звертала уваги. Хлопець на прізвище Кононенко скликав до себе усіх восьмикласників. На урочистій лінійці виступив директор, потім якась десятикласниця-відмінниця і завуч. Тоді директор махнув рукою, на ганку пролунав дзвоник, і учні рушили в класи. Так виглядало шкільне подвір'я: "Тут повно учнів: і старших, і молодших, і зовсім ще голопуцьків...