Назва твору обрана не випадково. Найчастіше хлопчик опинявся "під конем", спокутуючи гріхи: "Крав яблука і груші, толочив чужі баштани, висмикував хвости у гусаків, дратував собак, вкидав у річку котів, розбивав, коли траплялося, шибки з рогатки, дер, де тільки міг, штани, чубився з братом... А каятись мені доводилося досить-таки часто, особливо, коли свистіла наді мною лозина чи випорскував з чужого садка, несучи повні штани кропиви, напханої безжалісною дядьківською рукою". Але "життєвий досвід, духовне зростання, що день у день формували особистість, уповні проявилися вже у дорослому бутті, дозволили Толикові втриматися "на коні" на крутому зламі історії рідної землі". Приборкання норовливого коня своєї долі стало можливим лише завдяки тим морально-етичним і духовним засадам, на яких виховувалося покоління: працелюбність, чесність, здатність до співпереживання, відповідальність, людяність.
Назва першої частини повісті – "Через місточок", має притчевий характер. Друга частина – "Блакитна дитина" – названа іронічно. Автор говорить, що, приводячи за приклад його зразкову поведінку в дитячі роки, дружина намагалася виховувати їх сина. Ось він і вирішив написати правду про янгола, "блакитну дитину", що "коли б залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий "Б" клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо і вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях!".