Нестайко Всеволод — Чарівні окуляри

Рудоград – це місто, куди потрапили Вася і Рома. Воно було дуже дивне. Тротуаром повз хлопців ішли перехожі, і всі вони були руді. Якийсь собака теж був яскраво-рудий. На підвіконні друзі побачили яскраво-руду кицьку, а на дереві сиділи ворони – теж яскраво-руді. Це було щось неймовірне.

Вася і Рома хотіли знайти чарівні окуляри удвох. Про це вони нікому нічого не говорили, щодня ходили до скверика і бачили на лавці окуляри, які одразу ж зникали. Одного разу у класі в Рити Скрипаль пропав золотий ланцюжок із золотим сердечком. Усі шукали, але не могли знайти. Тоді Вася придумав, що треба побігти до скверика. Туди подумав побігти і Рома. І раптом біля хлопців з'явилася бабуся, яка шукала окуляри і жалілася, що без них не дійде додому. Бабусю звали Маргарита Степанівна.

Вася та Рома вирішили допомогти Любочці, яка не могла бачити. Хлопцям було жаль дівчинки, але й розставатися з окулярами не хотіли. Друзі пішли до Маргарити Степанівни, але в її дворі будинку вже не було, бо його знесли. Хлопці впали у глибокий котлован, де Ромка розкаявся в тому, що хотів лишити окуляри собі. Разом зі сльозами Ромки з'явився Козачок Гулька, який відніс друзів до Ритки Скрипаль. Хлопці з бажанням віддати окуляри Любочці розповіли їй геть усе про окуляри і пригоди...

Найбільше мені сподобалося те, що друзі вирішили віддати окуляри дівчинці, яка не бачила. Вася відразу зважився на цей крок, а от Ромка мусив усвідомити, що інколи треба відмовитися від своїх бажань, бо є важливіші речі. Чарівні окуляри дали хлопцям змогу побачити те, на що в повсякденному житті друзі не звертали уваги, чому не надавали значення. Вони зрештою усвідомлюють, як важливо творити добро. Вася і Рома побачили, що навколо є люди з особливими потребами, яким потрібна допомога. Цей вчинок зробив хлопців більш людяними і милосердними.

Ромку можна похвалити за винахідливість, за вміння дружити і визнавати свої помилки, за лідерські якості. Неприйнятною є його поведінка, коли він на початку твору насміхався з Васі, а потім з Рудика Руденка, інколи був надто легковажний, спершу не хотів віддати окуляри дівчинці, яка не могла бачити.

Рудик Руденко став дорослим дядечком. У місті Рудограді його звали Рудольфо. Він сказав, що Ромку судитимуть за те, що сміється з рудих. Суд відбувся у цирку, у лев'ячій клітці. Карою Ромці було те, що він став лисим. Коли хлопець заплакав, у нього виросла густа яскраво-руда грива. Ромка сказав, що більше сміятися з рудих не буде… все закрутилося, закрутилося і… Вася з Ромкою знову опинилися в класі. Згодом друзі дізналися від Маргарити Степанівни, що клоун Рудольфо – її чоловік Рудольф Андрійович, який працював у цирку фокусником-ілюзіоністом.