Ця кульмінація відбувається тоді, коли міс Поллі тисне руку місіс Пейсон, жінці з не зовсім чистою репутацією. У душі міс Поллі відбувається своєрідним перелом, вона змінює свої погляди на світ: "— Так, я їй обов'язково перекажу, — тихо мовила міс Поллі. А тоді, несподівано для самої себе, вона ступила крок уперед і простягнула жінці руку: — Дякую, що прийшли, місіс Пейсон, — мовила вона.". Рядки, коли міс Поллі вирішила гра у гру Полліанни: "Дівчинка здивовано подивилася на тітку: — Тітонько, ви говорите так, нібизнаєте... Ви знаєте про гру, тітонько Поллі? — Так, люба, — міс Поллі намагалася, щоб її голос звучав природно. — Мені Ненсі розповіла, і я вважаю, що це просто чудова гра. І тепер я гратиму в неї разом з тобою. — Тітонько Поллі, невже це правда?! Яка ж я щаслива! Я із самого початку хотіла, щоб ви зі мною грали! (...) — Так, моя люба, і всі решта теж гратимуть. Адже майже все місто грає у твою гру, Полліанно (...) і всі його мешканці стали щасливішими — усе завдяки одній маленькій дівчинці, яка розповіла про гру й навчила грати в неї.". Тітка прийняла таке рішення в той момент, коли дівчинка дізналася про відвідувачів, сказала, що зможе навідати їх, але раптом згадала, що не може ходити. Сльози племінниці викликали у тітки бажання хоч якось допомогти їй, тому вона вирішила теж грати у цю гру і зробити Полліанну щасливішою.