Після наглої, непоясненної смерті батька, рівного якому в цьому світі не знайти, життя для нього самого стає тягарем, і він охоче позбувся б його:
"Чому не може плоть моя розпастись,
Розтанути і парою здиміти?
Чому на себе руки накладати
Всевишній не дозволив? Боже, боже!
Які гидкі, мерзенні, недоладні,
Пусті для мене втіхи на цім світі!"
Гамлет відчуває образу на теперішнього короля і свою матір. Він не розуміє, як міг так поспішно відбутися шлюб його, здавалося, доброчесної матері, що була для сина ідеалом жінки. Гамлет не може зрозуміти її ганебну зраду покійному королю – ідеалові чоловіка й людини взагалі. Минуло менше, ніж два місяці після трагедії, а матір вже як місяць дружина нового короля:
А минув лиш місяць...
Зрадливість — ось твоє наймення, жінко!
Лиш місяць! Ще не збила черевиків,
В яких вона за гробом мужа йшла
В сльозах, мов Ніобея... і уже, –
О боже, звір би нетямучий довше
Журився, – вийшла за мойого дядька.