Поки архангели славлять Господа, Мефістофель скаржиться на те, що людям на землі живеться погано: "Сонця й світи залишу я в спокої – Я свідок лиш мізерності людської. Смішний божок землі не зміниться ніяк, – Як спервовіку був, так і тепер дивак. Погано він живе! Не треба Було б йому давать і крихти світла з неба. Тим розумом владає він, Щоб жити, як тварина із тварин". На запитання Господа, чи земля не може задовільнити Мефістофеля, той відповідає: "Ні, Господи! На ній одне лихе твориться: Так люди мучаться, що жаль на них дивиться, – Вже проти них і запал мій ослаб".