Гете сприймав образи Фауста та Мефістофеля в нерозривній єдності. Вони втілюють постійну боротьбу різних начал у душі людини й у світі. Герої мають багато спільного: дух заперечення непорушних істин, усталеної життєвої мудрості, цікавість до експерименту, у якому на практиці перевіряється теорія. Мефістофель впродовж усієї трагедії – супутник й помічник Фауста. Він наче двійник ученого. Однак Гете наголошує і на протиріччях між цими персонажами. На противагу Фаусту, Мефістофель не має ані докорів сумління, ані шани до створеного Господом світу, ані віри в силу людського розуму. Фауст виправдовується у творі високими цілями його поривань, активною гуманістичною позицією та жагою невпинного духовного саморозвитку. Найбільші відмінності між двома персонажами проявляються у фіналі трагедії. Там, де людина переживає свою найкращу мить, демон радіє з її близької смерті й можливості захопити безсмертну душу. Отож Фауст та Мефістофель зображуються в трагедії як двійники-антагоністи.