Використавши форму неримованого вільного вірша – верлібру, – Волт Вітмен легко і невимушено вводить у свої поезії просту мову. Особливий енергійний ритм віршів поета-новатора ніби перетікає із "рокоту хвиль, шелесту вітру між дерев". Відчуття грандіозності, космічності масштабів створюється за допомогою великої кількості перелічень (каталогізації) подій, предметів і явищ. Риму Вітмен вважав кайданами і для митця, і для вільного злету думки про звичайні та важливі речі в житті людини.
Уривок з поеми "Пісня про себе":
Осторонь метушні стоїть моє Я,
Стоїть раде, привітне, співчутливе, дозвільне, єдине,
Дивиться вниз, випростується чи руку згинає на незримій опорі,
Голову набік схиляє – цікаво, що ж буде,
Водночас і в грі, і поза грою, спостерігає, дивується нею.
Озираючись, бачу, як я пробивавсь крізь імлу з мовознавцями та сперечальниками,
Не кепкую, не сперечаюсь, – я спостерігаю та жду.
У цьому уривку, написаному верлібром, бачимо, що рядки мають різну довжину, не поділяються на стопи, в них різна кількість наголосів і розташування їх довільне.