Свіфт увів у роман розповідь про закони і звичаї Ліліпутії, щоб показати їхню парадоксальність, піддати гострому нищівному висміюванню людських недоліків та суспільних вад. Головний герой здивований наукою та освітою ліліпутів, їхнім суспільним життям. Наприклад, дітей забирають від батьків, виховують у закритих громадських закладах. Але ж таке виховання має негативні наслідки, оскільки дитина позбавлена батьківської ласки, у неї немає почуття власної домівки. Дітей готують до життя відповідно до соціального становища їхніх батьків та їхніх власних здібностей і нахилів. Хлопці і дівчата навчаються окремо. До того ж діти бідних вчать тільки ті предмети, які необхідні їм для певної професії. Загальна освіта доступна лише для дітей аристократів, що необхідно їм для управління державою. Такі закони виховання і навчання ніколи не дозволять дитині робітника, якщо вона навіть дуже розумна, отримати якусь високу посаду. На мою думку, більшість законів Ліліпутії погані, але є й деякі, що викликають схвалення. Наприклад, монарх жив за рахунок прибутків від власних маєтків, не обтяжуючи державну скарбницю; суди не лише карали за злочини, а й винагороджували законослухняних громадян; під час призначення чиновників на державні посади особливу увагу звертали на моральні якості; у країні не було жебраків, бо ними опікувалася держава.