Якось уночі, в сезон березневих дощів, на 24 році пустинницького життя, Робінзон вирішив, що його становище на острові – найзлиденніше у світі, і гіршим за нього була хіба що смерть. Саме тоді Робінзона захопив план подорожі на материк. Якось йому наснилося, що він врятував від дикунів полоненого, якого вони зібрались убити й з'їсти. Ця людина мала допомогти йому переправитись на материк. Цей сон підказав Робінзону, що єдиним для нього способом вирватися на волю було захопити якогось дикуна, причому, якщо можна, одного з тих нещасних, засуджених на з'їдення. Згодом рРобінзону вдалося здійснити свій план: він врятував П'ятницю. Той розповів, що путь до материка цілком безпечна і що жоден з їхніх човнів не загинув, бо там течія і вітер ранками завжди в один бік, а вечорами – в протилежний. Тепер Робінзон знав, що течія залежить не від припливу та відпливу, а становить продовження могутньої ріки Оріноко, бо саме проти її гирла лежить його острів. А смуга землі на захід та північний захід від острова – це великий острів Трінідад. Індіанець також розповів, що далеко на захід від його батьківщини, живуть такі самі, як і Робінзон, білі люди, а щоб добратися до них, потрібно пливти великим судном. Від того дня в Робінзона народилася надія, що рано чи пізно він вирветься з свого ув'язнення. Щоб добратися на материк, потрібний був великий човен, тож Робінзон і П'ятниця почали працювати над цим.