Як у творі Генріха Белля розкривається тема втраченого покоління?

Юнак приречений загинути безглуздою смертю — він і сам не знає, за що воював і за що його прославлятимуть нащадки. Хлопець потрапив на фронт просто з-за шкільної парти. Його пораненого привезли до школи, переобладнаної під шпиталь. Це також символічно: гімназія, де виховували "завойовників світу", закономірно перетворилася на шпиталь, де цих скалічених завойовників оперують, і часто без шансів на життя. Юнак пішов на фронт, аби захистити свою домівку від ворога. Однак цього ворога Німеччина сама накликала, розпалюючи загарбницьку війну. Адже в тоталітарному суспільстві нікого не цікавлять твої переконання чи уподобання, ти стаєш частиною системи, а точніше, – її власністю. І можна цілком припустити, що поки гітлерівська Німеччина переможно крокувала країнами Європи, вирішуючи долі цілих народів, – молодим людям було навіть приємно вважати себе її частиною, це тішило їхнє самолюбство. Та у 1944 році німецька армія почала програвати війну і з боями відступати додому – в Німеччину. Водночас закінчувалися людські ресурси, на черзі стали учасники гітлер'югенду. Нацизм увів у норму те, що є неприпустимим в очах адекватного суспільства: канонада гармат, охоплені полум'ям міста, гори трупів, польові шпиталі у школах, скалічені підлітки... Кілька поколінь втратили життя і шанс на майбутнє. Незрілі та надто юні для усвідомлення реальної політичної ситуації, вони гинули, навіть не розуміючи заради чого.