Письменниця гіперболізує ідею чемної, такої любої батькам дитини аж до гротеску. Вона показує, що такий нібито бажаний для батьків "скарб" може бути хіба що результатом технічного винаходу. Насправді ж дитина може бути різною, інколи і неслухняною, головне – проявляти свої емоції, а не тримати їх в собі. Надто самостійний, серйозний, проте "штучний" хлопчик Конрад, потрапивши в реальне життя, не лише сам вчиться жити в суспільстві, а й навчає дорослих придивлятися до дитячих проблем, розуміти мотиви їхніх учинків, упорядковувати власне життя, щоб бути дітям гідним прикладом.
"Конрад, або Дитина з бляшанки" – це своєрідна пародія на антигуманні прояви технічного прогресу і віра в неповторність кожної людини. Штучно створена дитина, яка живе згідно із закладеною в неї генетичною програмою, – карикатура на умовності і надумані цінності дорослих.