Приходив дзвонар, їх полохав, стривожених,
І звуки летіли налякано голубами,
І мусили падати легко, побожно так.
Дзвонар притулявся – закляклий, розпластаний,
І очі – зі скла найчистішого шибами,
Аж дзвони ставали гучними й хвилястими.
Із вікон розчинених голуби кидались.