Логвин Юрій

Повні тексти творів

Бенкет баби Марти

Про свою бабу Марту розповідав Данило таку історію.
— Потрапила баба Марта до в'язниці з власної волі. Ота наша сусідка, та далека родичка баба Олька, вигнала самогонку на роковини по своєму дідові. А що в них повно було в хаті дітей і були ті діти вередливі та язикаті, то вона попрохала Марту переховати куб і горілку. І треба ж, щоб Сіденко, отой, що полуниці на спродаж розводив, побачив, як баба несла куб через городи. Прийшов — давай горілки. Баба Марта пригостила його...

Читати повністю →

Гірка горобина

Вчора він попросив матір, щоб вона збудила його не пізніше дев'ятої. Ну а вона, як завжди, пожаліла його і розбудила після десятої. І тільки прокинувся, згадав про дівчину, з якою він вчора домовився зустрітись, щоб змалювати її.
Коли поспішав до неї, то його здибав водолаз Борис. Він був з тієї водолазної команди, з якою художник познайомивсь на будівництві Канівської ГЕС.
— Художнику, привіт! Ти що так кволо чапаєш?!— прихопив його за лікоть здоровенний водолаз і сяяв посмішкою на всі зуби...

Читати повністю →

Золоті остроги

Лемки в горах казали, що Марко такий, бо він материнського слова не послухав.
В долині ляхи казали, що то він такий собі, бо в нього матір відьма, що вона, мовляв, на нього чари наслала. Останні помилялись — Катерина була із старого роду збійницького Боволяків і відьмацтвом не займалась. Навпаки, була вона жінка богомільна і ніколи не одступалась від церкви своїх батьків.
А зійшлась вона без шлюбу із шляхтичем Рибіцьким, коли в нього служила ключницею...

Читати повністю →

Посмішка Сфінкса

У славнім місті Тірі, на подвір'ї храму богині кохання та блуду Астарти, у тихому закамарку сиділи маг і мандрівник. Було вже пополудні, коли стихли гімни жерців та брязкіт кімвалів.
— Поки ти розповідатимеш варварські казки, я втрачу заробіток, — роздратовано сказав червонобородий маг, відмовляючись слухати оповідь чужинця.
Мандрівник спокійно всміхнувся:
— Твої пророцтва та ворожіння нікому не потрібні. До тебе прийдуть тоді, коли стоятимуть кораблі носами до хвиль блакитного моря...

Читати повністю →

Про діяння Гільгамеша

Гільгамеш, цар Уруку, був у розпачі вже другий день: конав його вірний товариш Енкіду.
Той лежав на барвистому покривалі, що просякло його потом. Стало воно темним, важким і холодним, немов увібрало в себе гарячу силу могутнього бійця. Стогнав і плакав могутній Енкіду, вірний друг і звитяжець героя Гільгамеша. Він плакав, квилив, і чим більше залишала сила знаменитого бійця, тим хрипкішим і глухішим ставав його голос. І вже ніщо тепер не допомогало Енкіду...

Читати повністю →

Райські коні

У Золоту долину я потрапив через дискусію. Наші науковці з інституту сперечалися між собою цілу зиму так завзято, що коли прийшов час у поле виходити, то виявилось, що коней немає. Всіх коней розібрали інші експедиції. А без коня в сопках ні вертоліт не допоможе, ні власні ноги.
Я в них був перевірений і надійний, тому вони мені й гроші готівкою видали, і на рейс в Золоту долину влаштували. Поки летіли й приземлялись на сніговий аеродром, у мене настрій був добрий...

Читати повністю →

Сапа

Коли підірвалась німецька самохідка, то зі стелі льоху на бабу посипались земля та сірі гриби.
І хоча після того на селі було тихо, гухало тільки десь на Косівському полі, однак баба не вилазила нагору — боялась.
А як вилізла, то взяла з обгорілої самохідки два тонких коліщата із зубчиками всередині кола. Стара їх взяла, бо, може, ще невістка повернеться з онуком і буде він ганяти ті коліщата по вулиці. Та невістка не поверталась...

Читати повністю →
Дивіться також