Із грубого артилериста Сашко враз став ніжним, чуйним, закоханим юнаком. Він міг розповідати про Ларису до ранку. "Чули раніше хлопці, що любов змінює людину, що в коханні душа людська розквітає, а тут це диво звершувалось на їхніх очах. Був, як усі, їхній друг і ось враз із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів! І це був їхній Сашко Діденко! Наче напоєний чарами…", "Коли побачив біля гауптвахти, аж заплакав — заплакав од щастя бачити її". Змінилася його мова – стала ласкава, солов'їна: "…його голос, повен жаги і пристрасті, аж не вірилось, що це ті ж самі вуста, які щойно лайку вивергали, тяжкі прокляття шпурляли всьому світові, тепер гарячим шепотом тануть, захлинаються ласкавістю солов'їною: — Зіронько моя! Циганочко! Ясонько! Оченя моє каре, щастячко рідне моє!", "Де й бралися в нього, грубого артилериста, ці слова–пестощі, ці ласкаві співи душі, співи до неї, єдиної, що й справді мовби зробила його щасливим, піднесла своєю любов'ю на якісь досі не знані верхогір'я".