У тогочасній системі освіти Німеччини гуманістичні ідеали епохи античності химерно поєднувалися з ідеологією націонал-соціалізму. Школярів привчали до думки про героїчну смерть заради громадянського обов'язку. Не випадково заголовком твору Г. Белля став уривок з епіграми давньогрецького поета Симоніда Кеоського, що викарбувана на пам'ятнику трьомстам полеглим спартанцям. Такі патріотичні вірші в німецьких класичних гімназіях нерідко використовували для вправ з каліграфії, щоб сформувати в учнів думку про необхідність самопожертви для вищого суспільного блага. Античний ідеал спартанської мужності, витривалості та патріотизму став зручним пропагандистським засобом, який у першій половині ХХ ст. використовував у жахливих цілях гітлерівський режим.
На початку нашої ери германці дійшли до кордонів Римської імперії. Про це писали Юлій Цезар, історик Тацит. Тому німці вважали себе спадкоємцями й нащадками давніх римлян. Інтер'єри закладів освіти обов'язково прикрашали картинами та скульптурами німецьких митців на античну тематику, портретами німецьких полководців-завойовників, а ще — краєвидами райських куточків, які німці на межі ХІХ–ХХ ст. зробили своїми колоніями (наприклад, африканське Того), і, звісно, портретом Гітлера.
Дітей виховували на імперських прикладах Давнього Риму, на спотвореній системі патріотичного спартанського виховання, теорії надлюдини (викривленій в інтересах фашизму теорії Ф. Ніцше), на ствердженні прав так званих істинних арійців на всесвітнє панування. Тому образ школи постає у творі Г. Белля як художня модель нацистської Німеччини.