Який же він садівник, якщо із зарозумілості або з неуцтва обходить мовчанкою найчудовіше, що тільки можна виростити, — наприклад, ось таку чудову грядку салату?
На цей докір відповім, що на одному з численних етапів свого життєвого шляху я теж завів декілька грядок моркви, капусти, салату і кольрабі; зробив я це під впливом романтичних мрій, бажаючи випробувати ілюзію фермерського життя. Незабаром виявилося, що я зобов'язаний щодня з'їдати по сто двадцять редисок, оскільки більше ніхто в домі їсти їх не бажав. Через тиждень я потопав у капусті, а потім наступила оргія кольрабі, твердої, як дерево. Бували такі тижні, коли я був змушений по три рази на день жувати салат, тільки щоб його не викидати. Я жодною мірою не хочу псувати задоволення городникам; але нехай вони самі їдять те, що наплодили. Якщо б мене примусили пожирати свої троянди або закушувати конваліями, то я, напевно, втратив би до них справжню пошану. Козел може стати садівником, але садівнику важко стати козлом, щоб общипувати свій сад.
До того ж у нас, садівників, і без того багато ворогів: горобці і дрозди, діти, равлики, щипавки і тлі. Питається, з якої радості затівати нам ще війну з гусінню? Або нацьковувати на себе метеликів-бояришниць?
Кожний обиватель хоч раз у житті мріє про те, що він зробив би, якби став на один день повелителем. Що стосується мене, я налагодив би, організував і відмінив за один день тисячу речей. Зокрема, видав би, так би мовити, Малиновий Едикт. Це була б заборона всім садівникам, під загрозою відсікання правої руки, садити малину біля огорож. Ну скажіть, будь ласка, чому ваш сусід повинен миритися з тим, що посеред його рододендронів раптом вилізуть незламні пагони малинника з вашого саду? Малина розповзається під землею на цілі метри у всі сторони; ні огорожа, ні стіна, ні канава, ні навіть колючий дріт, ні заборонний напис — для неї не перешкода. Виставить свою лозину посеред ваших гвоздик або енотери — і йдіть розмовляйте з нею! Щоб всі ваші малинові плідники побила тля! Щоб малиновим пагонам прорости у вашому ліжку! Щоб у вас бородавки виросли з крупну малину! В усякому разі, якщо ви чесний, порядний садівник, не садіть біля огорож малини, горця, соняшників та інших рослин, що зневажають, якщо можна так виразитися, приватновласницькі права вашого сусіда.
А вже якщо ви хочете його порадувати, посадіть біля своєї огорожі гарбуз. В моїй практиці був випадок, коли до мене в сад пробрався з сусіднього саду такий величезний, такий циклопічний, рекордний гарбуз, що безліч журналістів, поетів і навіть університетських професорів просто руками розводили, не розуміючи, як цей гігантський плід зумів протиснутися між жердинами огорожі. Через деякий час зазначений гарбуз придбав такий безсоромний вигляд, що ми у покарання зрізали його і з'їли.
Але ми й далі вестимемо мову про справжніх любителів садівництва, а не про яких-небудь плодівників і городників. Нехай захоплюються своїми яблучками та грушками, радіють надприродним розмірам своїх кольрабі, гарбузів і селери.
Вересень садівника
По-своєму — з садівничої точки зору — вересень вдячний, чудовий місяць. І не тільки тому, що у вересні квітнуть золотарник, айстри осінні і хризантема індійська, не тільки завдяки вам, важкі, приголомшуючі жоржини. Знайте, невірні: вересень — золота пора для всього, що квітне двічі: це місяць другого цвітіння; місяць дозрівання винограду. Ось таємні переваги вересня, повні глибокого значення. Але найголовніше — це той місяць, коли знову розкривається земля, так що можна знов садити! Пора укладати в землю те, що повинна застати в ній весна. Знову для любителів —садівників є нагода бігати по розсадниках, оглядати їх культури і вибирати собі скарби для нової весни. Крім того, це — можливість затриматися на хвилинку в річному круговороті у ваших постійних наставників і віддати їм данину захоплення.
Солідний садівник або власник розсадника — звичайно людина непитуща, некуряща, — словом, доброчесна. Історія не знає за ним ні жахливих злодійств, ні військових або політичних заслуг. Ім'я його іноді увіковічується яким-небудь новим сортом троянд, жоржин або яблук; цією славою — здебільшого анонімною або прихованою іншим іменем — він і задовольняється.
Зазвичай це чоловік огрядний, можна сказати, поважний. Можливо, природа мала на меті створити контраст до ніжної, філігранної краси квітів; або ж взяла за взірець фігуру богині плодючості Кибели. Справді, коли він риється пальцем в горщиках, здається, ніби він дає своїм маленьким вихованцям груди. Він відноситься з презирством до садівників-архітекторів, які, у свою чергу, вважають їх городниками. До того ж власники розсадників вважають свою роботу не ремеслом, а наукою і мистецтвом. І коли вони називають конкурента хорошим комерсантом, це звучить просто убивчо.
До розсадника не заходять, як до крамниці з комірцями чи скоб'яними виробами: сказав, що хочеш купити, заплатив і пішов. Сюди ходять неспішно й поважно побесідувати: довідатися, як називається те-то і те-то; повідомити, що Hutchinsia, яку ви у нього минулого року придбали, виросла на диво; по— нарікати, що нинішнього року постраждала мертенсія, і поканючити, щоб він показав свої новинки. Треба ще продискутувати з ним питання про те, що краще — "Рудольф Гете" чи "Ема Бедау" (це такі айстрочки), а також з'ясувати, чому віддає перевагу "Генціана Клузії" — мулу, а чи торфу.
Вичерпавши ці та багато інших тем, ви вибираєте один новий Alyssum (господи, куди ж я його посаджу?), один шпорник замість того, що у вас побив грибок, і один горщик, щодо якого ви ніяк не дійдете згоди: що ж в ньому таке? Витративши, таким чином, декілька годин на корисну і благородну бесіду, ви сплачуєте господарю, хоч він і не комерсант, п'ять-шість крон — і справа з кінцем. Та все ж, о мучителю, вас садівник зустрічає куди з більшою радістю, ніж тих панів, що, примчавши на машині і насмердівши бензином, велять відібрати для них шістдесят сортів "найкращих квітів, але тільки щоб вищої марки!".
Кожний власник розсадника божиться, що у нього в саду ґрунт дуже поганий, що він його не удобрює, не поливає і навіть не вкриває на зиму. Мабуть, він хоче цим сказати, що квіти його так добре ростуть просто з симпатії до нього. І в цьому є частка істини: займаючись розсадником, треба мати легку руку або як би благодать згори. Йому, садівнику-професіоналу, достатньо увіткнути в землю палицю — і у нього виросте будь-яка квітка, тоді як ми, непосвячені, возимося з насінням, розмочуємо його, дихаємо на нього, пі дго— довуємо кістковим або дитячим борошенцем — і врешті-решт все це у нас якимсь чином засихає і гине. Мені здається, тут якесь чаклунство, все одно як у полюванні і в медицині.
Заповітна мрія кожного пристрасного садівника — вивести новий вид. Господи, якщо б у мене раптом виросла жовта незабудка, або голубий мак, або білий тирлич... Що з того, що голубий красивіше? Все одно: адже білого-то ще не було. І потім, чи бачите, навіть у квітах, як і в будь —яких своїх творіннях, людина прагне втілити свою національну гординю: якби яка-небудь чеська троянда взяла у світовому масштабі гору над американською "Індепеп— денс-дей" або французькою "Ерріо", ми надималися б від гордощів і божеволіли б від радощів.
Марно заперечувати: наступила осінь. Про це свідчать айстри і хризантеми, ці осінні квіти розпустилися саме зараз з винятковою силою і пишнотою. Без особливих претензій, квіти як квіти, зате скільки їх! Запевняю вас, цей пізній розквіт — більш палкий і могутній, ніж метушливі, легковажні забавки молодої весни. В ньому — розум і солідність зрілої людини: вже якщо квітнути, так ґрунтовно; мати удосталь меду, щоб прилетіли бджілки. Що значить якийсь опалий лист перед цим багатим осіннім розквітом? Хіба ви не бачите, що немає ніякої втоми?
Ґрунт
Моя покійна матінка в молодості, розкладаючи карти, шепотіла: "Так... що у мене на серці? А що в ногах?" Тоді я ніяк не міг осягнути її цікавості до того, що у неї під ногами. І лише через багато —багато літ звернув увагу, що під ногами у мене земля.
Людина зазвичай абсолютно не звертає увагу на те, що у неї під ногами. Завжди мчить як навіжена, і хіба що погляне, які прекрасні хмари у неї над головою, або горизонт вдалині, або казкові сині гори. І ніколи не подивиться собі під ноги, не похвалить: який чудовий ґрунт! Треба мати садок величиною з долоню, треба мати хоч одну клумбочку, щоб пізнати, що у тебе під ногами. Тоді, голубчику, ти зрозумів би, що хмари не такі різноманітні, прекрасні і грізні, як земля, по якій ти ходиш. Тоді навчився б розрізняти ґрунт кислий, в'язкий, глинистий, холодний, кам'янистий, засмічений. Тоді взнав би, що гумус повітряний, як пиріг, теплий, легкий, смачний, як хліб, і назвав би його прекрасним, як називаєш жінок або хмари. Тоді відчув би особливу плотську втіху, побачивши, як твій заступ йде на цілий лікоть в рихлий, роз— сипчастий ґрунт, або стискаючи в жмені грудку, щоб відчути її повітряне і вологе тепло.
А якщо ти не зрозумієш цієї своєрідної краси, — нехай доля на покарання подарує тобі декілька квадратних сажнів глини, що лежить товстим пластом, твердої, як олово, глини материкової, від якої несе холодом, яка прогинається під заступом, ніби жувальна гумка, спікається на сонці і закисає в тіні; глини злої, непоступливої, мазкої, пічної глини, слизької, як змія, і сухої, як цеглина, щільної, як жерсть, і важкої, як свинець. От і рви її киркою, ріж заступом, бий молотком, перевертай, обробляй, вивергаючи прокльони і скаржачись на долю. Тоді зрозумієш, що таке ворожнеча і підступність безплідної, мертвої матерії, яка нізащо не бажає стати ґрунтом для сходів життя. З'ясуєш, в якій страшній боротьбі, п'ядь за п'яддю, відвойовувало собі місце під сонцем життя, в будь-якій її формі — від рослини до людини.
І ще ти взнаєш, що землі треба давати більше, ніж береш у неї: потрібно обробити її лугом, наситити вапном, зігріти теплим гноєм, пересипати легкою золою, напоїти повітрям і сонцем. Тоді почне розпадатися і дробитися спечена глина, немов тихенько дихаючи; почне з дивною готовністю м'яко піддаватися вона заступу; стане на дотик теплою, вдячною.