Казки матінки моєї Гуски

Шарль Перро

Переказ Романа Терещенка

Красуня з зачарованого лісу

Червона Шапочка

Синя Борода

Кіт у чоботях

Чарівниці

Попелюшка, або Соболевий черевичок

Ріке-Чубчик

Хлопчик-Мізинчик

Химерні бажання

Спритна принцеса, або Пригоди Розумниці

Осляча Шкура

КАЗКИ ДІДУСЯ ПЕРРО

Понад три століття тому, 1696-го року паризький журнал "Галантний Меркурій" надрукував, без посилання на ім'я автора, казку "Красуня з зачарованого лісу". Через рік вона, разом з сімома іншими казками того ж автора, ввійшла до збірки під назвою "Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками". У передмові було зазначено, що всі ці казки написав П. Дарманкур, вісімнадцятилітній син вже добре знаного на той час автора поеми "Епоха Людовіка Великого" та полемічних діалогів "Паралелі між стародавніми й сучасними авторами" Шарля Перро. Щоправда, невдовзі з'ясувалося, що ті казки були таки написані не сином, а батьком: шістдесятивосьмирічному метрові довелося признатися, що він надумав цю вигадку, побоюючись звинувачень у виданні творів, написаних у "низькому жанрі".

Та життя спростувало марні побоювання великого казкаря. Рік у рік почали виходити все нові й нові збірки його казок, доповнені з часом ще трьома оповідками. Казками Перро стали захоплюватися в паризьких літературних салонах та королівських палацах (Шарль Перро був братом придворного архітектора Клода Перро, який побудував головний фасад і славнозвісну колонаду Дувра), їх [З] переповідали в міських та сільських оселях. Зрештою, казки Перро почали перекладати по всій Європі, а то і просто наслідувати. Значною мірою їх вплив позначився й на творчості таких уславлених письменників, як брати Я. та В. Грімм, В. Гауф і навіть Г.-Х. Андерсен. А вони ж жили й творили майже через двісті літ після Перро.

У чому причина нечуваної популярності його казок?

Звичайно, твори Перро аж ніяк не були чимось зовсім новим у тогочасній французькій літературі. І до нього, починаючи хоча б з Ф. Рабле з його неперевершеним "Гаргантюа та Пантагрюелем", письменники не тільки наслідували та переспівували античні твори, а й користувалися фольклором, змальовуючи життя сучасних їм людей з народу. Проте в тогочасній "високій" літературі митці прагнули здебільшого використовувати все-таки античні сюжети. Перро ж приділив фольклору основну увагу, протиставивши його тогочасній класицистичній літературі, що все далі відходила у минуле. "Я стверджую,— писав він,— що мої казки більше варті того, аби розповідали саме їх, аніж більшість античних".

Найголовнішим для Перро завжди лишався моральний бік написаних ним творів. Його казки доводили, як важливо бути розсудливим, добрим, чесним, хоробрим, терплячим, працелюбним: ці якості мають бути притаманними кожній людині. І ще — майже в усіх казках Перро надзвичайно природно користувався традиціями та прийомами усної народної творчості, що робило його твори такими щирими й достовірними. Найбільшою мірою це притаманно "Коту в чоботях", "Червоній Шапочці" та "Синій Бороді". Але й у "Попелюшці", "Чарівницях", "Красуні з зачарованого лісу", "Хлопчику-Мізинчику", [4] трохи меншою мірою — в "Химерних бажаннях", "Ріке-Чубчику", "Ослячій Шкурі" та "Спритній принцесі" благодатний вплив фольклору яскраво відчутний поза всякими сумнівами.

У цій книжечці, яка, на відміну від інших видань (і французьких у тому числі), містить усі казки видатного майстра в переказах для дітей, ми повертаємо двом з них їхні первісні назви — такі, що їх ще триста років тому надумав сам Шарль Перро.

Відкриває збірку "Красуня з зачарованого лісу". Загальновживана досі майже в усіх переказах та переспівах іноземними мовами назва "Зачарована красуня" — не тільки не відповідає оригіналові за точністю його відтворення, а й деформує зміст твору. І донині більшість видавців друкують лише першу половину казки, де розповідається про те, як принцесу зачарували та як молодий принц розбудив її. Насправді ж основна дія казки тільки починається після пробудження принцеси: саме тоді вона виявляє свої найкращі чесноти — лагідність, вірність, любов до діток. Зрозуміло, що саме авторська назва найточніше відображає зміст твору — адже в казці головне не те, що красуня-принцеса, піддана чарам злої чаклунки, проспала сто років, а те, якою доброю і самовідданою стала вона по визволенні з зачарованого лісу.

Назва другої казки теж публікується відповідно до авторського оригіналу 1697 року. Це — "Попелюшка, або Соболевий черевичок". Тут причина неточності в попередніх переказах дещо інша. Цього разу Перро вжив майже зовсім забуте тепер старофранцузьке слово, яке в ті далекі часи означало найкоштовніше в середньовічній Європі хутро, що його привозили з далекого Сибіру,— соболеве. З [5] іронії долі у французькій вимові це слово майже неможливо відрізнити від іншого, що означає в перекладі скло, склянку, скляний або кришталевий посуд. Стародавнє слово забулось, а бідолашній Попелюшці з волі не досить обізнаних видавців та тлумачів довелося століттями танцювати й тікати від принца в скляному або й кришталевому взутті. Ми, як і добрий та лагідний дідусь Перро, вважаємо, що в соболевих черевичках їй буде все-таки ловкіше...

Насамкінець хочеться зауважити, що казки Шарля Перро вчать Добру, застерігають проти Зла й сьогодні так само яскраво й палко, як і в ті часи, коли він тільки написав їх. Саме за це їх так люблять діти на всіх континентах Земної кулі.

Роман Терещенко

КРАСУНЯ З ЗАЧАРОВАНОГО ЛІСУ

Жили колись король з королевою. Жили вони собі довго в мирі та злагоді, але дітей у них не було, і вони так сумували, так сумували, що й не розказати.

Та от нарешті в королеви знайшлася дочка. З цієї щасливої нагоди при дворі влаштували пишне свято. На свято запросили всіх чарівниць, яких тільки могли знайти в країні.

Їх приїхало сім. За тогочасним звичаєм, кожна чарівниця мала чим-небудь обдарувати принцесу. Отже, щастя-долі мало бути в дівчинки по вінця. [7]

Увечері чарівниць запросили в королівський палац на святковий бенкет.

Перед кожною чарівницею поставили розкішний столовий набір і поклали важку золоту скриньку, в якій лежали ложка, виделка й ніж із щирого золота, оздоблені діамантами та рубінами.

Але тільки-но всі — господарі й гості — посідали до столу, як з'явилася ще одна гостя.

загрузка...

Це була старезна-престарезна чаклунка, яку тільки тому не запросили на свято, що вона вже п'ятдесят років не виходила з своєї вежі, і всі були певні, що її давно немає на світі.

Король звелів поставити і їй набір, але восьмої золотої скриньки не знайшлося: їх було виготовлено тільки сім — для семи чарівниць.

Стара чаклунка вирішила, що її зневажають, і пробурмотіла під ніс якісь погрози.

Молода і добра чарівниця, яка сиділа поруч, почула її і стривожилась — чи не задумала, бува, стара чаклунка наворожити принцесі якусь біду. Тільки-но гості повставали з-за столу, молода чарівниця поспішила в опочивальню і сховалася там за килимом.

Вона вирішила хоч трохи, коли це буде в її змозі, запобігти злу, що його могла б наврочити принцесі стара чаклунка.

Тим часом чарівниці зійшлись біля колиски маленької принцеси і почали її обдаровувати.

Наймолодша чарівниця пообіцяла, що принцеса буде найвродливішою в світі; друга — що вона буде найдобрішою; третя сказала, що принцеса буде наймилішою з дівчат; четверта пообіцяла, що вона чудово танцюватиме; п'ята — що вона співатиме, [8] як соловейко; шоста — що вона краще за всіх гратиме на музичних інструментах.

Настала черга старої чаклунки. Трясучи головою більше з досади, ніж од старості, вона сказала, що принцеса вколе собі руку веретеном і помре.

Почувши таке зловісне віщування, всі заціпеніли з жаху, у всіх з очей полилися сльози.

Аж тут з-за килима виступила молода чарівниця й голосно мовила:

— Не плачте, королю й королево, ваша донька не помре. Я, правда, не така вже й могутня, щоб одвернути зло, яке наврочила лиха чаклунка. Принцеса справді вколе собі руку веретеном, але вона не помре, а тільки засне глибоким сном і так спатиме сто років. А через сто років з'явиться молодий та гожий принц і розбудить вашу доньку.

Щоб запобігти зловісній ворожбі, король негайно звелів оголосити указ, яким забороняв, під страхом смертної кари, всім жителям королівства не тільки прясти веретеном, а навіть тримати його в себе.

І от минуло п'ятнадцять років. А може, й шістнадцять років минуло.

Якось король і королева з принцесою поїхали в один із своїх віддалених замків.

Одного дня принцеса, гуляючи по замку, забралась у маленьку комірчину десь аж під самим дахом сторожової вежі. Там сиділа за прядкою маленька сива бабуся. [9]

Вона й слова не чула про королівську заборону прясти веретеном.

— Що це ви робите, бабусю? — спитала принцеса.

— Пряду, люба моя дитино, — відповіла бабуся, й на думці не маючи, що розмовляє з королівською дочкою.

— Ах, як гарно! — вигукнула принцеса. — Як же це ви робите? Дозвольте й мені спробувати, може, і в мене так вийде? Мені так хочеться!..

Та тільки-но вона взяла в руки веретено (а була вона дуже жвава й трохи-таки легковажна дівчина), як віщування чарівниці справдилось: принцеса вколола собі пальця і впала непритомна.

Добра бабуся дуже перелякалась і почала кликати на допомогу.

Звідусіль позбігалися люди. Вони бризкали принцесі в обличчя водою, розстебнули їй комірець, поплескували по долонях, розтирали скроні оцтом, але все було марно.

Тоді король згадав про віщування чарівниці й зрозумів, що сталося те, що й повинно було статися, і що нічим тут не зарадиш.

Він звелів покласти принцесу в найпишнішій залі замку на ложе, вигаптуване золотом і сріблом.

Чарівне личко принцеси анітрохи не змінилося; щоки в неї були рожеві, а вуста червоні, немов корали. Принцеса лежала, заплющивши очі, але видно було, як вона тихенько дихає, і це свідчило, що вона жива.

Король наказав, аби ніхто не заважав принцесі спати, поки настане час прокинутися їй самій. [10]

Аж тут на подвір'ї замку з'явилася добра чарівниця, що врятувала колись принцесі життя, якого хотіла її позбавити стара чаклунка.

Вона дізналася про нещастя від одного спритного карлика, в якого були семимильні чоботи (це такі чоботи, що, взувши їх, одним стрибком можна пролетіти сім миль), і в ту ж мить примчала з далекого королівства чарівниць на вогняній колісниці, запряженій драконами.

Король подав їй руку і допоміг зійти з колісниці.

1 2 3 4 5 6 7