Переклад Олександра Грязнова
Ти задрімала, забувши над ліжком
Вимкнути світло. І книга розкрита
Впала додолу, і протягу подих
Злегка на вікнах гойдає фіранки...
Ніч за вікном мовчазна і спокійна.
Зрідка промчить по асфальту машина,
Чи перехожого пізнього кроки
Тишу порушать...
Ти спиш, моя мила.
Спить твоя вулиця, спить твій Тбілісі;
Голову горам поклав на коліна
І, як мисливець у мороці ночі,
Сном сторожким задрімав до світанку.
А з висоти і на тебе, й на місто,
На непорушно синіючі гори,
На рівчаки, на поля і тополі,
На виноградники і залізницю,
На перехрестя і селища сплячі
Дивиться небо нічне, неосяжне,
Як неосяжна про тебе турбота
В серці моєму... І все воно бачить;
Тільки, побачивши, все забуває.
Ось через що не загрожують небу
Ані тривоги людські, ані старість.
Ти задрімала, ти спиш... А далеко,
В далях, не видних з твоєї кімнати,
В серці Сванетії, в куполі неба,
Поміж хребтів неприступних Кавказу,
Горда й висока, підноситься Ушба.
Спить і вона. Та жахливе мовчання
Все огортає навкруг!.. Непорочні
Сяють сніги на стрімких її схилах.
Навіть зірки у безмовності дикій
Злякано вії свої опускають.
Пащі голодні сусідніх ущелин
Майже доверху снігами забиті.
Сніг не дає їм завити від страху,
Що наганяє одвічне мовчання.
Тихо навкруг, не почуєш ні звуку,
Та... подивися, під зоряним небом,
Мов ланцюжок із розсипаних зерен,
Сніг перетнули сліди альпініста...
Їх ні обвали не стерли, ні бурі,
Не поховали навік заметілі.
На крижаному, блискучому схилі
Чітко видніються сліду відбитки —
Ніби на камені вибитий напис,
І ні кінця, ні початку у ньому...
Спиш ти, кохана; в дитячій колисці
Спить твоя донька. Твої сновидіння
Світлі й легкі, як любов материнська.
Знаю, душа твоя чиста й безгрішна,
Горда й пряма, як засніжена Ушба.
Та... подивись, і в душі твоїй чистій,
Мов ланцюжок із розсипаних зерен,
Сліду чийогось позначились тіні.
Їх ні обвали не стерли, ні бурі,
Не поховали життєві тривоги...
В сплячій душі, як у білому царстві,
Тільки сліди на снігу і помітні,
Ніби на камені вибитий напис,
І ні кінця, ні початку у ньому...
Поруч хропить чоловік твій. Одначе,
Він не із тих, що готові відважно
По неприступних блукати вершинах.