Каллілопа

Геродот

Геродот

Історії в дев'яти книгах

Книга ІХ

Калліопа

Переклад А.Білецького

1. Мардоній, скоро повернувся, і Александр приніс йому відповідь афінян, вирушив із Фессалії і поквапом повів своє військо в Афіни, і куди він приходив, він збирав із собою тамтешніх людей. А фессалійсь-кі владарі(1) не тільки не розкаювалися в тому, що перед тим зробили, але навпаки підбурювали ще більше Перса. І Торакс із Ларіси супроводжував Ксеркса, коли той покинув Елладу, і тепер відверто приєднався до Мардонія в його поході проти Еллади (2).

2. Коли його військо в своєму поході прибуло до Беотії, фіванці спробували були затримати в себе Мардонія і радили йому залишитися там, кажучи, що нема більш придатного місця, ніж оце, щоб він там отаборився, і відраджували йому йти далі, але залишитися в Беотії, і звідти, якщо буде треба, він зможе без бою підкорити всю Елладу(1). Отже, казали вони йому, силою зброї, звичайно, цих еллінів дуже важко було б подолати, навіть коли б увесь світ об'єднався в боротьбі проти них, якщо вони одностайні, як це було до сих пір. "Проте,— вели вони далі,— якщо ти зробиш так, як ми тобі радимо, тоді легко зведеш нанівець усі їхні плани. Пошли лишень гроші всім тим людям, що мають владу в містах (2), і цими грошима ти поділиш Елладу на окремі частини, а згодом із допомогою тих, які будуть на твоєму боці, ти легко справишся з своїми супротивниками".

3. Такі давали вони йому поради, але він не слухав їх, плекаючи в собі надію вдруге оволодіти Афінами, по-перше, через своє марнославство і, по-друге, він сподівався повідомити Царя, який перебував у Сардах, за допомогою смолоскипів(1), від острова до острова, що він захопив Афіни. Проте і цього разу, прибувши в Аттіку, він не знайшов там афінян, але його було повідомлено, що більшість із них була на своїх кораблях біля Саламіну, і він зайняв місто, де не було мешканців. Від того часу, коли містом заволодів Цар, і до наступного вторгнення Мардонія минуло десять місяців.

4. Прибувши до Афін, Мардоній послав на Саламін одного геллес-понтійця, Муріхіда, з тими самими пропозиціями, які македонець Александр, переказав афінам. Він поновив ці пропозиції, хоча заздалегідь знав, що афіняни не змінили своїх почуттів і не ставилися приязно до нього, але він сподівався, що вони відмовляться від своєї безглуздої упертості тепер, коли він збройно заволодів Аттікою і був її неподільним владарем. Із цього приводу він послав Муріхіда на Саламін.

5. Муріхід з'явився на засідання ради(1) і переказав, що йому доручив Мардоній. Тоді один із радників, Лікід, висловив думку, що йому здаються прийнятними пропозиції, що їх зробив Муріхід, і про них треба доповісти народові. А висловив він цю думку, звичайно, тому, що його було або підкуплено, або тому, що він уважав її за правильну. Проте афіняни ледве це почули, спершу не тямили себе від гніву і ті, що були на засіданні, і ті, що були на вулиці, вони оточили Лікіда, закидали його камінням, убили його, а геллеспонтійця (Муріхіда) відпустили цілим і непошкодженим. На Саламіні сталося замішання в зв'язку з цим випадком у раді. І коли афінські жінки довідалися про цей випадок, вони, підбурюючи одна одну, самовільно побігли до дому Лікіда і повбивали там, кидаючи каміння, його жінку і навіть його дітей.

6. Перейшли на Саламін афіняни ось із якого приводу. Поки вони чекали на військо з Пелопоннесу, щоб воно прийшло їм на допомогу, вони залишалися в Аттіці. А оскільки лакедемонці гаяли і запізнювалися, а тим часом ворог наближувався і навіть надходили відомості, що він уже в Беотії, тоді афіняни перенесли все своє майно на Саламін і водночас послали своїх представників(1) до Лакедемона, щоб ті поскаржилися за їхню байдужість, що вони дозволили варварам удертися до Аттіки замість того, щоб піти разом із афінянами проти варварів до Беотії, і ще нагадали їм про те, що їм обіцяв Перс, якщо вони змінять свою думку і нарешті, щоб ті їх повідомили, якщо вони не допоможуть афінянам, то афіняни знайдуть засіб, як їм самим урятуватися.

7. Лакедемонці в ті дні святкували свято Гіакінтій(1) і вважали за найвищий свій обов'язок виконати свої релігійні зобов'язання. А їхній мур, який вони будували на Істмі, було доведено до бастіонів. Коли з Афін прибули їхні представники до Лакедемона, ведучи з собою також представників із Мегарів та з Платей, вони з'явилися до ефорів і так сказали їм: "Нас послали афіняни сказати вам, що цар мідійців, по-перше, повертає нам нашу країну, а по-друге, згоден скласти з нами союз на рівних правах без хитрощів і облуди, і він готовий крім нашої країни дати нам ще й іншу, яку ми самі виберемо. Проте ми, шануючи Еллінського Зевса і вважаючи за ганьбу для нас зрадити Елладу, не погодилися і відкинули його пропозиції, хоч із нами поводилися несправедливо і нас покинули на призволяще інші елліни, незважаючи на те, що для нас було б вигідніше скласти угоду з Персом, ніж воювати з ним. І всупереч усьому цьому, і тепер ми не маємо наміру добровільно скласти з ним мир. І щодо нашого поводження, то воно цілком щиро скеровано на загальне добро для Еллади. Навпаки ви, перелякавшися тоді, що ми складемо угоду з Персом, упевнившися в тому, який наш спосіб мислення, що ми аж ніяк не зрадимо Еллади, і що загородження, що ви його будуєте на Істмі, близьке до завершення, ви тепер зовсім не маєте на увазі афінян, і хоч ви погодилися піти з нами проти (Перса) в Беотію, і покинули нас, коли варвар удерся в Аттіку, ви залишаєтеся байдужими. Отже, на цей час афіняни сердиті на вас, бо ви не зробили того, що було потрібне. Проте зараз вони просять вас якнайшвидше прислати до нас військо, щоб учинити опір Варварові в Аттіці. Оскільки ми втратили Беотію, тепер найліпше місце для битв в нашій країні це, справді, Тріасійська рівнина.

8. Коли цю промову почули ефори, вони відкладали відповідь на наступний день, а потім ще на наступний. І так вони робили протягом десяти днів, відкладаючи з дня на день. Тим часом пелопоннесці всі разом із великим завзяттям будували мур, щоб перегородити Істм, і їхня праця наближувалася до кінця. Я навіть не знаю і не можу з'ясувати собі причини, чому на той час, коли до Афін прийшов македонець Александр, спартанці так були занепокоєні, щоб афіняни не перейшли на бік мідійців, а потім стали зовсім байдужими. Я не можу для цього знайти іншої причини, крім того, що нарешті Істм було укріплено, як вони хотіли і гадали, що афіняни їм більше не потрібні, а коли в Аттіку прибув Александр, їхнє укріплення ще не було готове і вони невтомно працювали, бо були перелякані появою персів.

9. Нарешті ось як було дано відповідь і як стався похід спартанців. Напередодні того дня, коли мали в останній раз прибути афінські представники, один тегеєць, Хілей, який серед іноземців мав найбільший вплив на лакедемонців, дізнався від ефорів про все, що казали афіняни, отже коли це почув Хілей, він сказав ефорам: "Ось як, шановні ефори, якщо афіняни вже не наші друзі, але союзники Варвара, хоч яким міцним буде ваш мур, що ним ви перегородили Істм, Персові відчинено велику браму, щоб він міг увійти на Пелопоннес. Послухайте лише, що вони кажуть, поки афіняни ще не прийняли якогось іншого рішення, яке буде згубним для всієї Еллади". Таку він дав їм пораду.

10. Тоді вони добре обміркували його слова і негайно, навіть ще нічого не сказавши представникам, що прибули з різних міст, ще вночі послали в похід військо з п'яти тисяч спартанців, кожного з яких супроводжувало семеро ілотів, а начальником усього війська вони призначили Павсанія, сина Клеомброта. Право бути верховним начальником належало Плейстархові, сину Леоніда, але він був ще дитиною, а Павсаній був його опікуном і його двоюрідним братом. Клеомброт, батько Павсанія і син Анаксандріда вже не жив, але коли він відвів військо, що будувало мур, і повернувся, то він незабаром помер. А Клемброт відвів військо з Істму і повернувся ось чому: коли він приносив жертви, щоб довідатися, чи він переможе персів, сонце на небі затемнилося(1). Павсаній узяв із собою свого співправителя Евріанакта, сина Доріея, який походив із його родини. Отже, військо, очолюване Павсанієм, вирушило в похід із Спарти.

11. Тим часом представники, щойно розвиднилося, ще не знаючи нічого про виряджання війська, з'явилися до ефорів, звичайно маючи на Думці повернутися додому, і так сказали їм: "Ви, лакедемонці, залишаєтеся тут у вашому місті, щоб святкувати Гіакінтії і розважатися(1), а ваших союзників ви покинули напризволяще. Отже афіняни, яким ви завдали лиха, не маючи союзників, змушені замиритися з Персом, у той чи інший спосіб. А коли ми замиримося і тоді, звичайно, станемо його союзниками, ми підемо в похід, до якої б країни він нас не повів. І тоді ви зрозумієте, який із цього буде для вас наслідок". Так сказали афінські представники, але ефори, заприсягавшися, запевнили їх, що спартанське військо, як вони гадають, цієї хвилини вже перебуває в Орестії(2) і виступає проти іноземців, бо іноземцями вони називають варварів. Представники, які про це ще нічого не знали, запитали їх, що означають ці їхні слова, і з їхньої відповіді довідалися про всю правду, і залишившися зовсім приголомшеними, одразу вирушили слідом за ними. Разом із ними те саме зробили і п'ять тисяч лакедемонських періеків.

12. Отже, вони пошвидкували на Істм, а аргосці, як довідалися, що військо на чолі з Павсанієм вирушило з Спарти в похід, послали до Аттіки вісника(1), найкращого з скороходів, якого могли знайти, бо перед тим вони пообіцяли Мардонієві, що вони перешкодять Спартанцеві піти в похід. Той прибув в Афіни і сказав Мардонієві: "Мардонію! Мене послали аргосці, щоб я повідомив тебе, що з Спарти виступили війська і що аргосці не можуть зупинити їхній похід. Майте це на увазі та застосуйте належні заходи".

13. Так він сказав йому і повернувся назад, а Мардоній, щойно почув про це, вже втратив усяку охоту залишатися в Аттіці. Він хотів довідатися про наміри афінян, що вони збираються робити і, поки не прийшла відомість, він перебував там і не нищив нічого(1), не грабував околиць Афін, бо все ще сподівався, що афіняни замиряться з ним. Проте, коли йому не вдалося їх умовити і він довідався про стан речей, ще до того, як військо Павсанія перейшло через Істм, він почав відступати, спершу остаточно спаливши Афіни і зруйнувавши, і зрівнявши з землею все, що там ще залишилося від мурів, будинків і святилищ.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: