Проте, якби фессалійці перейшли б на бік еллінів, я гадаю, фокейці стали б союзниками мідійців. Відповідаючи на цю пропозицію фессалійців, фокейці заявили, що вони не дадуть грошей і від них залежить, чи вони стануть спільниками персів, як фессалійці, чи вони підуть іншим шляхом, але не йдеться про те, вони сказали, щоб вони з своєї волі стали зрадниками Еллади.
31. Коли прийшла така відповідь, тоді вже розгнівані проти фокейців фессалійці вирішили стати провідниками для Варвара. Отже, з Трахі-ни вони вступили до Доріди бо область Доріди в тому місці утворює довгу та вузьку смугу завширшки приблизно тридцять стадій між Малідою та Фокідою, і ця область за давнини була країною дріопів. Цей край є первісною вітчизною дорійців Пелопоннесу. Отже, цій Доріді під час свого вторгнення варвари не завдали шкоди, бо її мешканці перейшли на бік мідійців, а крім того, цього не хотіли і фессалійці.
32. Із Доріди варвари вдерлися у Фокіду, але самих фокейців їм не вдалося взяти в полон, бо деякі з них піднялися на вершини Парнассу (а одна з його вершин, відокремлена від іншої, поблизу міста Неон, така, що на ній може влаштуватися багато народу, вона називається Тіторея), саме на неї вони перенесли свої речі і самі піднялися туди. Проте більшість із них переселились до Озолійських локрів, до Амфісси, міста, розташованого за Крісейською долиною. А варвари зруйнували всю фокіду, бо фессалійці супроводили їх в їхніх наскоках і всюди, де вони проходили, вони все спалювали і знищували на своєму шляху і віддавали вогню і міста і святилища.
33. Отже, ідучи вздовж річки Кефісс, вони руйнували все, що там було, спалили місто Дрімос, спалили Харадру і Ерох, і Тетроній, і Амфі-каю, і Неону, і Педіею, і Третею, і Елатею, і Гіамполь, і Парапотамію, і Аби, де було багате святилище Аполлона, з багатьма скарбами та приношеннями. Було там тоді і тепер ще існує пророче святилище. І це святилище вони розграбували і спалили. Погналися вони і захопили поблизу гір декотрих фокейців і серед них кілька жінок, яких так багато варварів зґвалтувало, що ці жінки померли.
34. Варвари пройшли через Парапотамію(1) і прибули до Пано-пея. Звідти вже їхнє військо поділилося на дві частини і вони пішли різними шляхами. Більша і найсильніша частина війська, з якою йшов сам Ксеркс, попрямувала до Афін і вдерлася до Беотії в області Орхо-мена. Все населення Беотії прийняло сторону мідійців і македонці, послані Александром, були розподілені по беотійських містах для їхньої оборони. І так вони їх обороняли, бажаючи довести Ксерксові, що беотійці є друзями мідійців.
35. Отже, ця частина варварів пішла в такому напрямі, а інша вирушила, маючи провідниками фессалійців у напрямі до Дельфійського святилища, залишаючи праворуч Парнасе(1). І вони, яким би місцем Фокіди не проходили, все там спустошували. Так вони спалили місто панопеїв і давлійців, і еолідів. Вони відокремилися від іншого війська і пішли цим шляхом, щоб пограбувати дельфійське святилище і принести Ксерксові тамтешні скарби. А Ксеркс, як я довідався, все, що там було цінного, знав про те краще від того, що він залишив у своєму палаці, і передусім про приношення Креза (2), сина Аліатта, і це тому, що йому багато разів про них розповідали.
36. Дельфійці, одержавши такі повідомлення, були охоплені жахом, і, збентежені вкінець, хотіли отримати оракул щодо священних скарбів, чи треба їх закопати в землю, чи перенести в інше місце. Проте бог не дозволив їм переносити скарби і заявив їм, що він сам здатний зберегти те, що йому належить. Коли це почули дельфійці, вони подбали про власний рятунок. І своїх дітей та жінок вони відіслали до іншого краю, до Ахаії, а самі чи більшість із них, піднялися на вершини Парнассу і перенесли свої речі до Корікійської печери(1), а решта знайшла притулок в локрійській Амфіссі. А всі дельфійці, крім шістдесяти чоловік і пророка, покинули своє місто.
37. Коли варвари приблизилися до святилища і вже бачили його здалека(1), пророк, якого звали Акерат, помітив на землі перед храмом зброю, перенесену туди з храму, священну зброю (2), до якої не дозволялося навіть торкатися людям. І він пішов розповісти про це чудо дельфійцям, що там були. А варвари, коли йдучи швидким кроком підійшли до святилища Афіни Пронаї, наштовхнулися на ще дивніші чудеса, ніж те чудо, що сталося перед тим(1). Звичайно, зовсім незрозуміло побачити, як бойова зброя сама собою перенеслася з храму. Проте, те, що сталося потім, без сумніву серед усіх надприродних явищ найбільше, може, викликало здивування. Отже, коли варвари нарешті досягли до висоти святилища Афіни Пронаї, саме тієї хвилини почали на них падати з неба блискавки і з вершин Парнассу зірвалися дві скелі, і навально з страшенним гуркотом покотилися на них, і багатьох із них розчавили, а з середини святилища Пронаї чути було гомін і галас.
38. Усе це разом викликало паніку серед варварів. І дельфійці, побачивши, як вони тікають, зійшли з гори і, напавши на них, багатьох повбивали. Ті, що врятувалися, кинулися тікати до Беотії. А ті з цих варварів, які повернулися з походу, як я довідався, розповідали, що крім цих чудес вони бачили ще інші дивні явища від бога: отже, двоє гоплітів надприродного зросту погналися за ними, переслідували їх і вбивали.
39. За словами дельфійців, ці двоє були тамтешніми героями, Філа-ком і Автоноєм, священні округи яких були поблизу святилища. Священна округа Філака розташована поблизу шляху за святилищем Пронаї, а округа Автоноя поблизу Касталійського джерела, біля підвалини скелі Гіампеї. А скелі, що впали з Парнассу, лежать недоторкані і за мого часу в священній окрузі Афіни Пронаї, де вони залишилися, звалившися навально на варварів(1). Так повтікали з святилища ті люди.
40. Морське військо еллінів, відпливши від Артемісія, кинуло якорі на прохання афінян поблизу Саламіну. Афіняни попросили їх кинути тут якорі з двох причин: по-перше, щоб вони могли перевезти з Аттіки в безпечне місце своїх дітей та жінок і самі переїхати туди і, по-друге, щоб їм можна було порадитися, що далі робити. Бо в таких обставинах їм треба було зібратися на нараду, оскільки їхні розрахунки не виправдалися, адже вони гадали, що пелопоннесці з усім своїм військом(1) отаборяться в Беотії, чекаючи на появу варварів, але цього не сталося і вони одержали відомості, що пелопоннесці перегородили муром Істм, зацікавлені лише в тому, аби врятувати Пелопоннес, оборонивши його, і байдужі до всього іншого (2). Отакі відомості вони мали і через це попросили флот стати на якорі неподалік Саламіну.
41. Коли всі інші встали на якорі поблизу Саламіну, афіняни зійшли на свій берег. Після свого прибуття вони оголосили, щоб кожен афінянин подбав по змозі про безпеку своїх дітей та домочадців. Тоді більшість із них послала їх до Тройзени, а інші — на Саламін. Вони поспішали перевезти їх до безпечних місць, зважаючи на оракул і, насамперед, ще з одного приводу. Згідно з твердженням афінян в їхньому святилищі живе страж Акрополя — велика змія(1) і певні того, що така змія існує, вони щомісяця приносять їй їжу, а ця їжа — медяники. І цей медяник, якщо перед тим змія завжди його з'їдала, цього разу залишився цілим. Коли жриця повідомила їх про це, афіняни вирішили іще з більшою певністю покинути своє місто, гадаючи, що й богиня покинула Акрополь. Перевізши все до безпечного місця, вони відпливли до свого табору.
42. Коли ті, що були біля Артемісія, кинули якорі біля Саламіну, про це довідалося й інше морське військо еллінів і почало зосереджуватися, відпливши з Тройзени, де воно перед тим було. Бо перед тим був наказ зібратися в тройзенській гавані Погоні. Отже там зібралося далеко більше кораблів, ніж їх було в битві при Артемісії і з більшого числа міст. їхнім навархом був той, хто був і при Артемісії, спартанець Еврі-біад, син Евріклейда, але цей був не з царської родини. Проте незрівнянно більше за всіх кораблів і найкращої мореплавності(1) дали афіняни.
43. В цьому морському поході взяли участь: із Пелопоннесу лакеде-монці, які приставили шістнадцять кораблів, корінфяни дали таке саме число кораблів, яке було при Артемісії, сікіонці — п'ятнадцять кораблів, епідавряни — десять, тройзенці — п'ять, герміонці — три. Всі вони, за винятком герміонців, були дорійського і македонського походження, вони недавно прибули з Ерінея і з Пінду. Герміонці були дріопами, яких вигнав із їхньої країни, що тепер називається Дорідою, Геракл і маліейці.
44. Оці з Пелопоннесу взяли участь в морському поході, а з материкової Еллади такі: афіняни, що їх можна було б порівняти разом із усіма іншими, приставили самі сто вісімдесят кораблів, бо платейці не виступили в морській битві при Саламіні, і ось із якої причини. Коли елліни поверталися від Артемісія, прибувши до Халкіди, платейці переправилися на протилежний берег у Беотію, щоб перевезти до іншого місця свої родини. Коли вони прибули, щоб перевезти їх до безпечного місця, то залишилися позаду. Афіняни тоді, коли країну, що тепер називається Еллада, залюднювали пеласги, були пеласгами і називалися кранаї, а за царя Кекропа стали називатися кекропідами, а коли влада перейшла до Ерехтея, вони змінили свою назву і почали називатися афінянами, а коли стратегом їхнього війська став Іон(1), син Ксута, тоді за його ім'ям вони називалися іонійцями (2).
45. Мегарці(1) дали стільки кораблів, скільки їх було в них при Артемісії, ампракіоти прислали на допомогу сім кораблів, левкадійці — три. Вони дорійського походження з Корінфа.
46. З острів'ян егінці дали тридцять кораблів. Вони мали ще й інші оснащені, але на них вони охороняли свою країну, а з тридцятьма кораблями, найкращими з тих, що в них були, вони взяли участь у морській битві при Саламіні. Егінці — це дорійці з Епідавра, а їхній острів за давнини називався Ойнона(1). За егінцями прийшли халкідяни, які приставили стільки кораблів, скільки було в них при Артемісії — двадцять кораблів, а еретрійці дали також двадцять. Вони — іонійці. За ними прибули кеосці з таким самим числом кораблів. Вони з іонійського племені і походять із Афін. Наксосці дали чотири кораблі. їхнє місто послало їх, щоб вони об'єдналися з мідійцями, як це зробили й інші острів'яни, але вони не підкорилися цьому наказові і пішли об'єднатися з еллінами за порадою одного видатного громадянина, Демокріта , який був тоді тріерархом.