Такі були справи на той час в афінян, як про них дізнався Крез, а про лакедемонців він довідався, що вони вже уникли великих прикростей і закінчили війну з тегейцями. Коли в Спарті царювали Леонт і Геге-сікл(1), лакедемонці перемагали в усіх війнах і лише від тегейців зазнавали поразок. Перед тим у лакедемонців були найгірші закони порівняно з усіма іншими еллінами і вони не спілкувалися між собою і з жодними іноземцями. Але згодом вони одержали кращі закони, і це було так. Коли Лікург (2), видатна особа серед спартанців, прибув у Дельфи, щоб одержати оракул, і зайшов до святилища, Піфія одразу сказала йому таке:
"Ось ти прийшов, о Лікурге, до храму мого золотого,
Зевсові милий, а також усім божествам олімпійським.
Ким назову я прибульця, чи мужем, чи богом славетним?
Краще безсмертним назвати тебе, о мій мудрий Лікурге!"
Як дехто каже, Піфія сама розповіла йому про той державний устрій, що нині існує в спартанців. Як самі спартанці твердять, Лікург, коли його небіж Леобот був царем у спартанців, а він був його опікун, той приніс свої закони з Кріту. Скоро він став опікуном, він змінив усі закони і не дозволяв їх порушувати (3). Коли була війна, він установив еномотії(4) і тріакади (5) і сиситії, а крім того, він призначив ефорів і заснував раду старійшин. Так вони перейшли до правильного законодавства, а після смерті Лікурга збудували йому святилище і дуже шанували його .
66. їхня земля була родючою і в них було багато чоловіків; вони швидко досягли добробуту. Нарешті, їм набридло жити спокійним життям. До аркадян вони ставилися із зневагою, вважаючи себе кращими. Вони звернулися до дельфійського святилища з запитанням, чи не варто було б їм підкорити собі всю Аркадію. Піфія на це так їм відповіла:
"Просиш Аркадію дати, занадто ти просиш, не дам я,
Є там багато людей, що жолуді їсти спроможні(1),
Ті не допустять тебе, хоч я і не виступлю проти,
Дам я Тегею тобі, де приємно всякчас танцювати,
Гарна рівнина, котру там мотузкою міряти можна".
Коли таку відповідь було дано лакедемонцям і вони її почули, то вирішили не нападати на всіх інших аркадян, але взявши з собою кайдани (2), виступили проти тегейців, повіривши облудному пророкуванню. Вони гадали, що поневолять тегейців. Але зазнали поразки і всім тим, що їх було взято в полон і закуто в кайдани, котрі вони принесли з собою, довелося вимірювати мотузкою тегейське поле, на якому вони працювали. А ті кайдани, що в них їх було закуто, ще за мого часу зберігалися в Тегеї, підвішані навколо храму Афіни Алеї.
67. Починаючи від першої війни, спартанці постійно воювали з тегейцями і неодмінно зазнавали поразок. Проте під час Креза, коли в Лакедемоні царювали Анаксандрід і Арістон, спартанці, нарешті, стали переможцями у війні(1), і ось у який спосіб. Оскільки їм завжди не щастило у війні з тегейцями, вони послали своїх посланців до Дельфів із запитанням, кого з богів їм слід уласкавити, щоб перемогти у війні тегейців. На це Піфія їм відповіла, що їм треба перенести кістки Агамемнонового сина, Ореста (2). Коли ж вони виявилися неспроможними знайти Орестову домовину, вони знову послали до бога, щоб дізнатися про місце, де лежить Орест. Тоді Піфія сказала посланцям таке:
"Є у Аркадії місто на рівному місті — Тегея,
Дмуть вітровії у ній, неминучій покірні потребі,
Йде за ударом удар і лихо за лихом приходить,
Там Агамемнона сина земля покрива життєдайно,
Якщо його перемістиш, Тегеї володарем станеш".
Лакедемонці, почувши цей новий оракул, далі почали шукати, але не наблизились до того, що шукали, аж поки Ліх, один із спартанців, що їх називать агатоергами, нарешті, знайшов. Агатоерги (3) — це громадяни, найстаріші, числом п'ятеро і в кожному році вони виходять із стану вершників. Протягом того року, коли вони виходять із стану вершників, то мають бути завжди напоготові виконувати обов'язки послів спартанської держави в різних краях.
68. Саме з таких людей був Ліх, який знайшов у Тегеї почасти випадково, почасти завдяки своєму розумові те, що треба. Оскільки того року з тегейцями були мирні стосунки, він, зайшовши до кузні, побачив, як коваль кував там залізо(1). Бачачи це, він був дуже здивований. Помітивши, як він дивується, коваль, припинивши роботу, сказав йому: "Ось, гостю з Лаконіки, якби ти побачив те, що я бачив, ти ще більше здивувався б, ніж оце тепер тобі довелося дивитися на опрацювання заліза. Отже, я, хотівши тут у дворі викопати колодязь, копаючи, наштовхнувся на труну завдовжки в сім ліктів. Не вірячи, що колись існували люди, вищі на зріст, ніж теперішні, я відкрив труну і побачив, що покійник такого самого розміру, як і труна. Вимірявши, я знову поховав його".
Так коваль розповів йому те, що бачив, а Ліх, зваживши на його слова, здогадався, що цей покійник відповідно до віщування був саме Орестом. Ось як він, зіставивши сказане ковалем із оракулом, зробив свій висновок: у двох подувах ковальських міхів він розпізнав вітри, в ковадлі і молоті — удар за ударом, у залізі, яке кував коваль, лихо за лихом, беручи до уваги таке порівняння, що залізо було винайдено на лихо людям. Зробивши таке порівняння, він прийшов у Спарту і розповів лакедемонцям про все це. Проте вони, вигадавши якесь неправдиве обвинувачення, вигнали його(2). Він повернувся до Тегеї, розповів ковалеві про свою біду і спробував був найняти в коваля його двір, але той не погодився. Перегодом він все ж таки умовив коваля (3), оселився в нього, відкопав труну, зібрав кістки і вирядився з ними до Спар-ти. І відтоді щоразу, коли лакедемонці мали зіткнення з тегейцями, лакедемонці остаточно їх перемагали. Так вони завоювали більшу частину Пелопоннесу.
69. Коли Крез довідався про все це, він послав вісників до Спарти з дарами і пропозицією укласти союз і напутив вісників, що їм треба було сказати. Прибувши, вони переказали таке: "Нас послав Крез, владар лідійців та інших народів, щоб ми сказали вам: — шановні лакедемонці, бог наказав мені своїм оракулом узяти собі в союзники когось із еллінів і я довідався, що ви найсильніші в Елладі(1). Отже, я, згідно з оракулом, закликаю вас бути мені друзями і союзниками без усяких викрутів і облуди". Таке через своїх вісників оголосив їм Крез. Лакедемонці, які також знали про оракул, даний Крезові, зраділи приходу лідійців і заприсягалися в приязні до них і в союзі. До того ж декому з них Крез і перед тим робив якісь добродійності. Тепер лакедемонці відрядили до Сардів посланців, щоб придбати там золото, яке вони хотіли використати для статуї Аполлона, що і тепер стоїть у лаконському Торнаці(2), але Крез тим, що прибули для купівлі, просто подарував золото.
70. Цього ради лакедемонці прийняли пропозицію про союз і ще через те, що він саме їх обрав собі в союзники серед усіх еллінів. Вони, з свого боку, охочі були прийняти його пропозицію. Виготували бронзовий кратер(1), закраїни якого було оздоблено зображеннями різних тварин, і таких розмірів, що він міг умістити в собі триста амфореїв, бажаючи цим віддячити Крезові. Цей кратер не був доставлений до Сардів із двох причин, про які розповідають по-різному. Отже, лакедемонці кажуть, що на шляху до Сардів його довезли до Самосу, самосці, довідавшися про вантаж, напали на своїх військових кораблях і забрали його собі. Але самосці, з свого боку, кажуть інакше, а саме, що лакедемонці, які везли з собою кратер, запізнилися і довідавшися про здобуття Сардів і Крезову долю, продали кратер на Самосі, де приватні особи купили його і пожертвували в храм Гери. Можливо і те, що посланці, повернувшися до Спарти, сказали, що кратер у них забрали самосці.
71. Така була доля цього кратера, а Крез, ошуканий оракулом, вирядився в похід до Каппадокії, сподіваючись у такий спосіб розбити Кіра і зруйнувати перську державу. Тоді, як він ще готувався до цього походу проти персів, один із лідійців, що його і перед тим вважали за мудреця і який внаслідок висловленого ним тоді користувався великою повагою серед лідійців, подав Крезові таку пораду (а звали його Санданій): — "Великий владарю! Ти готуєшся до війни з цими людьми, які мають шкіряні штани(1), і ввесь їхній одяг шкіряний, і годуються вони не тим, що хочуть, а тим, що мають, а їхня країна гориста, вино вони не п'ють, а лише воду, навіть і інжиру в них нема, і взагалі нічого путящого. Отже, коли ти їх переможеш, що ти від них візьмеш, від цих людей, що в них власне нема нічого? Проте, якщо вони тебе переможуть, згадай-но, чого ти позбудешся. Коли ж вони засвоять досягнення нашої культури, то їх не можна буде прогнати. Щодо мене, то я дякую богам за те, що вони не надоумили персів воювати проти лідійців". Ця промова не переконала Креза. В персів, справді, перш ніж вони завоювали лідійців, не було нічого з властивих лідійцям розкошів.
72. Каппадокійців елліни називають сірійцями і ці сірійці, до того, як вони підпали під владу персів, були залежні від мідійців. Кордоном між лідійською державою і мідійською була ріка Галіс, яка тече з вірменського нагір'я країною кілікійців, згодом вона тече праворуч від країни матіенів, а з лівого боку — країною фрігійців. Оминувши Фрігію, вона завертає на північ і там відмежовує сірійців-каппадокійців із лівого боку від пафлагонців. У такий спосіб ріка Галіс перетинає майже всю долішню частину Азії від моря насупроти Кіпру аж до Понту Евксіну. Це найвужча частина всієї цієї країни, і здібна людина може пройти цим шляхом за п'ять днів(1).
73. Отже, Крез виступив із війною проти Каппадокії, по-перше тому, що мав бажання приєднати цю землю до своєї держави, а ще тому, що повірив оракулові, а також хотів помститися за Астіага на Кірові. Цього Астіага Кіаксарового сина, який був шурином(1) Креза і царем мідійців, Кір, Камбісів син, переміг, а Астіаг ось як став Крезовим шурином. Якось загін заколотних скіфів-кочовиків удерся в мідійську землю. На той час владарем мідійців був Кіаксар, син Фраорта сина Деіока, який спершу доброзичливо прийняв скіфів як благальників. Він навіть, довіряючи їм, віддав їм своїх синів для навчання їх скіфської мови і стрільби з луків. Коли минув деякий час, сталося так, що скіфи, які постійно ходили на полювання і приносили здобич, одного разу не принесли нічого.