Оси

Арістофан

Арістофан
Оси
Переклад Володимира Свідзинського


ДІЙОВІ ОСОБИ
Сосій, Ксантій — Раби Філоклеона.
Бделіклеон, син Філоклеона.
Філоклеон, старий афінянин.
Хор Ос, старих присяжних.
Хлопчик.
Пес Лабет (без слів).
Пес Кідафінейський.
Гості.
Дарданіда, флейтистка (без слів).
Міртія, вулична хлібна торговка.
Позовник.
Свідок (без слів).
Танцюристи — 1— й, 2-й, 3-й
Дія відбувається в Афінах,
перед будинком Філоклеона.

ПРОЛОГ
На сцені будинок Філоклеона. Сосій і Ксантій
валяються на ґанку.
Сосій
(прокидаючись)
А що ти робиш, бідолашний Ксантію?
Ксантій
Стараюся нічної варти збутися.
Сосій
Гляди, щоб не набрати по потилиці.
Якого звіра стережемо, знаєш ти?
Ксантій
Авжеж, та трошки задрімати хочеться.
Сосій
Ну що ж, відважся. В мене теж, признатися,
Солодка млость по віях розливається.
Мовчання. Сосій раптом схоплюється.
Ксантій
Ти не здурів, буває, не збезумився?
Сосій
Ні, сон найшов на мене від Сабазія. [165]
Ксантій
10 Йому, як бачу, ми обидва служимо:
Бо ж і на мене щойно, мов мідієць той,
Напав якийсь куняйло, клюнув носом я —
І тут мені химерний сон примарився.
Сосій
Й мені таке приснилось, як ніколи ще,
Та перше свій розказуй.
Ксантій
Так верзлось мені:
Орел великий закружляв над площею
І, пазурями щит схопивши мідяний,
Поніс його угору, а тоді той щит
Вже Клеонім, не птах той, упустив згори.
Сосій
20 Ну й вийшла тут на Клеоніма загадка!
Ксантій
Яка ж?
Сосій
Тепер при чарці можна кинути
Таке ось для розгадки: "А який то звір
На морі, в небі й на землі все щит губив?"
Ксантій
Ого! Якого ж лиха сподіватися,
Як сон такий приснився?
Сосій
Марно журишся.
Не скоїться нічого надзвичайного.
Ксантій
А страх, коли людина зброю кидає!
Тепер свій сон розказуй.
Сосій
Бач, великий він, —
Про всю будову корабля державного. [166]
Ксантій
30 Ти тільки снасть будови покажи мені.
Сосій
Спочатку снилось, що на Пніксі нашому
Посіли вівці та й про віщось радяться,
В плащах кудлатих, з палицями довгими.
І до тії отари — так приснилося —
Сам кит усежерущий промовляти став,
Застугонівши, мов кабан годований.
Ксантій
Ай-яй!
Сосій
Ну що з тобою?
Кса нтій
Годі, годі вже!
Бо шкурою гнилою засмердів твій сон.
Сосій
І ось той кит потворний вже вагу бере
40 І лій воловий важить.
Ксантій
Ой біда, біда!
Заллє той звір за шкуру лою містові!
Сосій
А поруч, бачу, на землі Феор сидить,
І голова не людська в нього — рисяча.
Алківіад гаркаво враз шепнув мені:
"А голова в Феора, бачиш, лисяча".
загрузка...
Ксантій
На цей раз чисту правду прогаркавив він!
Сосій
Чи не лихе знамення, що Феор ось так
Зробився риссю?
Ксантій
Дуже добре! [167]
Сосій
Що?
Ксантій
Авжеж!
З людини став він риссю несподівано;
50 Ну, як же з цього не зробити висновку,
Що хутко риссю він відсіль тікатиме.
Сосій
Ну, як тобі не дати зо два оболи
За те, що сни так славно розтовкмачуєш!
Ксантій
(до глядачів)
Тепер ми драму, глядачі, з'ясуємо,
Спочатку вас про дещо попередивши.
Не сподівайтесь ні чогось високого,
Ні грубих жартів, у Мегарі крадених.
У нас немає ані двох рабів з кошем,
Що кидаються в глядачів горіхами,
60 Ані Геракла, як обід проґавив він;
Ганьбити Евріпіда ми не будемо,
З Клеона, що засяяв несподівано,
Приправи теж удруге не робитимем.
Ми вигадали непогану баєчку,
Яка й до ваших підійшла б голів, і все ж
Сягнула б вище, ніж пусті комедії.
У нас господар є великий, бачите,
Що тут дрімає, пишний, під покрівлею.
Він батька держить під замком, а нам казав
70 На варті бути, щоб старий не випорснув.
А в батька давня слабість, ще й чудна така,
Що вам ані вгадати, ні придумати,
Як ми не скажем. Отже, домудруйтеся!
Сосій
Аміній, син Пронапа, каже впевнено,
Що наш старий — азартний в грі.
Ксантій
Вигадує,
По собі, певно, про людей міркуючи!
Але причина лиха все ж у пристрасті. [168]
Сосій
Сосікл, я чую, жебонить Деркілові,
Що він пияка.
Ксантій
Отже, помиляється:
80 На це порядні люди лиш нездужають.
Сосій
А Нікострат, Скамбона син, той думає,
Що, наче філоксера, ненажерний він.
Ксантій
І Нікострат не влучив, присягаюсь псом!
То, певно, Філоксена він на думці мав.
Балакаєте зайве. Не вгадаєте!
Мовчіть, коли дійти до правди хочете, —
Скажу вам, що за слабість у господаря:
Суди він любить, як ніхто й ніколи ще;
Закоханий в судах він, тяжко зойкає,
90 Коли не в перших лавах засідателів.
Вночі не спить ніколи ані кришечки;
А хоч і задрімає, все ж думками він —
Де водяний годинник час відмірює.
В руці держати черепочок звикнувши,
Він і вві сні, три пучки держить складені,
Немов на вівтар хоче ладан сипати.
Побачивши на дверях десь написане:
"Ти гарний, Деме, чадо Шрілампове",
Допише: "Гарний суд у демократії".
100 Почне співати півень пізно ввечері,
Він каже: "Підкупили півня позвані,
Щоб я не міг поспіти на засідання!"
Лиш від вечері, вже кричить: "Взуватися!" —
І в суд біжить над північ,, і дрімає там,
Прилипши до колони, мов слимак отой.
Від злості довгу риску всім присуджує,
Мов джміль або бджола він, повертаючись,
Приносить купу воску попід нігтями.
Щоб на суді в запасі черепки були,
110 Він дома все засипав черепашками.
Такий шалений! Спробуєш умовити, —
Ще гірше скаженіє. От ми й держимо
Під наглядом старого, щоб не втік, бува. [169]
Безумством батька тяжко син засмучений.
Спочатку словом добрим умовляв його
В той плащ судейський більш не зодягатися
І з дому не виходить; той не слухає.
Обмив його, очистив, — ні до чого все.
Лічив танками корибантів, — він, як був,
120 3 тимпаном увігнався знов у судище,
Коли не помогли вже навіть таїнства,
Тоді в Егіну з ним поїхав син — і там
Поклав старого на ніч в храм Асклепія,
А він на ранок знов перед решіткою!
Ось відтоді вже ми його пильнуємо.
Та він і димоходом утікав-таки,
І рівчаками. От позатикали ми
Всі отвори лахміттям та ганчірками, —
То й що? Понабивав він по стіні кілків
130 І, мов та галка, геть по них вискакував.
Ми обснували дворище тенетами,
Де лиш могли, та й пильно стережем тепер.
Так ось Філоклеоном батька звуть цього,
Бделіклеоном — сина, Зевсом свідчуся.
На вдачу запальний він, набундючений.
Бделіклеон
(із вікна)
Гей, Ксантій! Сосій! Де ви? Чи поснули там?
Ксантій
Ой, лихо!
Сосій
Що?
Ксантій
Бделіклеон прокинувся!
Бделіклеон
Біжіть сюди хто-небудь! Швидше, чуєте?
(Виходить з дому).
Старий прокравсь до кухні, щось там нишпорить
140 І шемрає, як миша. Поглядай мені,
Щоб він не виліз діркою помийною!
А ти плечем уприся в двері! [170]
Ксантій
Слухаю.
Бделіклеон
О Посейдоне, що це грюка в комині?
Філоклеон вистромляє голову з димаря.
Ти хто?
Філоклеон
Я дим: угору з димаря іду.
Бделіклеон
Ти дим? А то з яких же дров?
Філоклеон
Із фігових.
Бделіклеон
Клянуся Зевсом, найгіркіший в світі дим!
Та не втечеш, одначе. Де тут заткало?
Назад! Ану поліном прикладу як слід.
Отак! Десь-інде пошукаєш пролазу.
150 А я... Чи є на світі хтось нещасніший?
Тепер я "сином диму" називатимусь!
Сосій
Хто торгає дверима?
Бделіклеон
Обіпрись на них
Що сили є! Я зараз підсоблю тобі!
Ключа пильнуй лиш, поглядай на засувку,
Щоб він борідку згризти не наважився.
Філоклеон
(за дверима)
Гей, що ви, що ви! Відпустіть, мерзотники!
Невже не буде Драконтід засуджений?
Бделіклеон
Тобі журба велика?
Філоклеон
В Дельфах Аполлон
Прорік мені, що я на тріску висохну,
160 Коли який підсудний в мене вискочить. [171]
Бделіклеон
О Фебе-рятівниче! Ну й провіщення!
Філоклеон
Отож пусти, благаю, не губи мене!
Бделіклеон
Клянуся Посейдоном, не пущу тебе!
Філоклеон
То я зубами прогризу тенета ці!
Бделіклеон
А де ті зуби в тебе?
Філоклеон
Ой, біда, біда!
Ну як тебе вмертвити? Гей, меча сюди,
Меча або судейський черепок несіть!
Бделіклеон
Цей чоловік намислив страховинне щось!
Філоклеон
(з вікна)
Богами свідчусь, зовсім ні. Я хтів би лиш
170 Осла продати й упряж: молодик якраз
Настав тепер на небі.
Бделіклеон
Ну а я хіба
Не можу сам продати?
Філоклеон
Та не так, як я!
Бделіклеон
Клянуся Зевсом, краще!
Філоклеон
Ну, виводь осла!
(Зникає). [172]
Сосій
Який надумав привід, як прикинувся,
Щоб тільки вийти з дому!
Бделіклеон
Марно трудиться:
Я розгадав відразу хитрий намисел.
Ану, піди-но сам тварину виведи,
Щоб він мені за двері ані виткнувся.
Ксантій іде і виводить осла.
Чого сумуєш, осле? Що на торг ідеш?
і8о Дну жвавіше! Стогнеш? Може, й ти несеш
Якогось Одіссея?
Ксантій
А несе-таки,
Клянуся Зевсом! Ось він, ось, під черевом!
Бделіклеон
А дай, погляну! Де він тут? Оцей, либонь?
Витягають Філоклеона з-під осла.
А хто ти, чоловіче?
Філоклеон
Бачить Зевс, "Ніхто"!
Бделіклеон
Ніхто? Звідкіль?
Філоклеон
З Ітаки, син Утікача.
Бделіклеон
То знай, Ніхто, ніщо тебе не визволить.
(До Ксантія).
Тягни його хутенько! Ти куди заліз,
Хитруне підлий! Як же там, під черевом,
Ти на малого віслюка скидаєшся!
Філоклеон
190 Добром пускайте, бо судитись будемо!
Бделіклеон
За віщо нам судитись? [173]
Філоклеон
За ослячу тінь.
Бделіклеон
Недобрий ти, лукавий, безрозсудливий!
Філоклеон
Недобрий? Я? Нічого ти не відаєш!
Ні, я смачний. Побачиш сам, як спробуєш
Порібрини старого засідателя!
Бделіклеон
Ну, ну, махай додому ти з ослом своїм!
Філоклеон
Клеоне! Друзі судді! Поможіть мені!
Його впихають назад у двері.
Бделіклеон
Тепер собі викрикуй: двері замкнені.
(До Ксантія).
Ану завалюй двері тими брилами
200 І знову добре зачини на засувку,
Підстав ще ту колоду й прикоти сюди
Кругляк великий!
Ксантій
Слухаю.
Філоклеон вилазить ізсередини будинку на дах.
Нещасний я!
Це ж відкіля на мене глина сиплеться?
Бделіклеон
Десь, певно, миша ненароком скинула.
Ксантій
Яка там миша! То судця покрівельний,
Вгорі з-під черепиці, бачиш, висунувсь!
Бделіклеон
Біда! Тим разом горобцем зробився він!
От-от спурхне! Стривай-но! Сітка, сітка де?
А киш! А киш! О Зевсе, та вже краще б я
210 Стеріг Скіону, аніж батька рідного! [174]
Філоклеона знову заганяють у дім.
Ксантій
Тепер його ми добре наполохали;
Уже ніяк він нишком не втече від нас, —
То, може, нам здрімнути капелиночку?
Бделіклеон
Дурний же ти! Тут зараз ціла кишнява
Збереться судців — будуть батька кликати.
Ксантій
Та де, ще рано! Ледве зазорілося.
Бделіклеон
Вони сьогодні через щось загаялись.
А то здебільша сходяться опівночі;
З ліхтариками сунуть, ще й кургикають
220 Солодких фрініхо-сідонських співанок,
Та й будять батька.
Ксантій
А хіба не можемо,
Як прийдеться, камінням їх закидати?
Бделіклеон
Чудний! Не знаєш норову старечого?
На ос вони подібні, як розсердяться.
Під стегнами укрите в них жало кольке,
Вони дзижчать, і тнуть ним, і підскакують,
І, наче іскри від багаття, прискають.
Ксантій
Ти не журися! Лиш би каменюк найти —
Я цілий рій судейський розполохаю!
Всі троє сідають на ґанку і незабаром засинають.
Входить хор дідусів, одягнених осами, з торбинками
й палицями, в супроводі хлопчиків з ліхтарями.
ПАРОД
Корифей
230 Ану жвавіш! Наддай ходи!
Гей, Комію, прокинься! [175]
Клянусь, ти перше інший був,
міцний, як псячий ремінь
А нині Харінад іде куди прудкіш од тебе.
Гей, контілієць Стрімодор,
товаришу найкращий!
Чи є між нами Евергід? Чи тут Хабет із Флії?
Ой-ой-ой-ой, ох-ох-ох-ох!
Осталося нас трошки
З того юнацтва, що колись
зійшлося в Візантії.
З тобою ми служили вдвох
і раз — ти пам'ятаєш? —
Вночі блукаючи, стягли ми в булочниці діжку
Та й, поколовши на тріски, городину варили.
240 Але мерщій! Сьогодні ми судитимем Лахета.
Є поголос межи людьми,
що в нього вулик грошей.
То вчора нам казав Клеон приходити завчасно
І злості лютої собі пайок триденний взяти.
Аж нині прийме кару він
за всі свої злочинства!
Але не гаймося, ходім, бо хутко зазоріє.
Світім дорогу, навкруги уважно роззираймось,
Щоб камінь нам не підвернувсь
та й не накоїв лиха.
Хлопчик
Гей, діду, діду, стережися:
тут грузьке болото!
Корифей
Стеблинку підійми з землі та поправ ліхтарик!
Хлопчик
250 Пощо стеблинка? Я отак ґніт тобі направлю!
Корифей
Безглуздий, хто тобі казав
пальцем ґніт рівняти?
Чи ти не знаєш, як тепер трудно на оливу?
Тобі нема журби, а нам дорого купити!
(Б'є хлопчика).
1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

Дивіться також: