Той, значить, добрий.
(До Гонерильї)
Їдемо назад.
Півсотні більше двадцяти п'яти
Удвічі. Отже, ти удвічі краща.
Г о н е р и л ь я
Навіщо вам потрібні п'ятдесят?
І двадцять п'ять, і десять зайві в домі,
Де нададуть вам вдвічі більше слуг.
Р е г а н а
Не треба й одного.
Л і р
Як розсудити,
Що зайве, що потрібне? Жебраки
І ті в нужді хоч щось, та мають зайве.
Зведіть до необхідності життя,
І люди перетворяться в худобу.
Навіщо так розкішно одягатись,
Коли одежа служить для тепла,
А ти в шовках, які не гріють зовсім?
Мені що найпотрібніше тепер?
Терпіння, лиш терпіння. Зглянься, небо!
Я бідний і старий. Років тягар
Мене зігнув додолу. Я не знаю,
Чому повстали дочки проти батька,
Але вдихни у мене правий гнів.
Молю, не допусти, щоб сльози бабські
Мені зганьбили щоки чоловічі!
Ні, відьми, я жорстоко вам помщусь!
Світ затремтить!.. Іще не знаю сам,
Що я зроблю, але таке зроблю я,
Що стане страшно. Думаєте, плачу?
Причин для сліз багато, та нехай
У мене в грудях розірветься серце,
Аніж посмію плакати. – Мій блазню,
Я зараз збожеволію! Ходім.
Лір, Глостер, Кент і блазень ідуть геть.
Здалеку наближається шум бурі.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ходімо й ми. Збирається гроза.
Р е г а н а
У ньому неможливо розмістити.
Г о н е р и л ь я
Сам винен. Чом від мене він поїхав?
Нехай на себе ремствує тепер.
Р е г а н а
Я б з радістю дала йому притулок,
Але нікому більше.
Г о н е р и л ь я
Так, я теж.
Де Глостер?
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Проводжає старика.
Та ось він сам.
Повертається Г л о с т е р.
Г л о с т е р
У королі скипає
Від гніву кров.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Що далі зробить він?
Г л о с т е р
Звелів на коней. А куди – не знаю.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ми заважать не будемо йому.
Г о н е р и л ь я
І відмовляти їхати не треба.
Г л о с т е р
Смеркається. Від моря суне буря.
А у степу на кілька миль навкруг
Нема й куща.
Р е г а н а
Сварливим і упертим
Такі нещастя з власної вини
Уроком служать. Зачиніть ворота.
Із ним тепер одні головорізи,
Що без труда його підбити можуть
На що завгодно. Будьмо обережні.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Дружина має рацію. Замкніть
Ворота і сховаймося від бурі.
Ідуть геть.
ДІЯ ТРЕТЯ
Сцена перша
Степ.
Буря з блискавками і громом.
Входять з різних боків К е н т і п р и д в о р н и й.
К е н т
П р и д в о р н и й
Є людина,
Чия душа, як буря, неспокійна.
К е н т
Я знаю вас. Скажіть, а де король?
П р и д в о р н и й
Він бореться з нестримністю стихії
І закликає ошалілий вітер
В безодню океану здути землю
Або залити хвилями її.
Він рве своє волосся, і пориви
Його хапають з рук, несуть і крутять,
А він усім людським своїм єством
Щосили опирається двобою
Між вихором нестримним і дощем.
У ніч таку, коли барліг не лишить
Ведмедиця або голодний вовк,
Він бродить мокрий і простоволосий,
Безглуздій смерті кидаючи виклик.
К е н т
Хто з королем?
П р и д в о р н и й
Нікого. Тільки блазень,
Що жартами старається прогнати
Його печаль.
К е н т
Сер, судячи із того,
Що знаю я про вас, я вам відкрию
Важливу таємницю. Завели
Поміж собою герцоги Альбанський
І Корнуольський розбрат, хоч його
Приховують старанно від сторонніх.
У них є слуги, як у всіх вельмож,
Що нібито їм віддані. Насправді ж –
Французької корони шпигуни.
Відомості про наше королівство
Там знають добре. Знають про незгоди,
Про утиски старого короля,
Про ті секрети, поруч із якими
Усе це – квіточки. І ось тому
В роз'єднаний наш край з'явилось військо
Із Франції. Недогляд допоміг
На берег наш ступити без завади.
Французи вже готові розгорнути
Свої знамена і вступити в бій.
Тепер про вас. Якщо у вас довіра
До мене є, то поспішайте в Дувр.
Там знайдете ви ту, що буде вдячна
За звістку про страждання короля
І щедро нагородить вас. Останнє:
Я родом дворянин, вас добре знаю.
Тому цю справу вам і доручаю.
П р и д в о р н и й
Повернемось до цього.
К е н т
Ні. На знак,
Що я не той насправді, ким здаюся,
Ось гаманець. Беріть усе, що в ньому,
І вирушайте в путь. Іще візьміть
Цей перстень і, Корделію зустрівши,
Покажете його. Вона відкриє,
Хто я, ваш незнайомий співбесідник.
Ну і гроза! Піду за королем.
П р и д в о р н и й
Дозвольте, я потисну вашу руку.
Ви не хотіли б щось додати?
К е н т
Хочу.
Два невідкладних слова: хто з нас перший
Зустріне короля (бо я піду
В той бік, а ви ідіть у протилежний),
Той іншому повинен дати знак.
Розходяться.
Сцена друга
Інша частина степу.
Буря продовжується. Входять Л і р і б л а з е н ь.
Л і р
Дми, вітре! Дми, аж поки луснуть щоки!
Лий, зливо, як з відра і затопи
Все по шпилі флюгарок і дзвінниць!
Ви, блискавки, швидкі неначе думка,
Що спалюють дерева, не миніть
Простоволосу голову! Ти, громе,
Опуклість світу сплющ у варяницю,
Розбий природні форми, знищ насіння,
Яке невдячних плодить на землі!
Б л а з е н ь. Так, дядечко, свята вода угодників у сухому будинку значно приємніша, ніж така злива надворі. Вернімось, дядечко, назад і попросимо у твоїх дочок відпущення гріхів. Така ніч не розбирає ні дурнів, ні розумних.
Л і р
Вий, вихоре! Бий, блискавко! Лий, зливо!
Нащо вам я? Не дочки ви мені.
Бездушністю я вас не докоряю.
Я дітьми вас не звав, не дарував
Півкоролівства кожній. Тож вершіть
Свою жорстоку волю наді мною!
Я — ваша жертва, бідний і старий.
Чи помиляюсь я, і ви на службі
У злодійок, що дочками були?
Накинулись гуртом, і з ними разом
Б'єте навідліг голову дурну,
Подібну до моєї. Чи не стидно?
Б л а з е н ь. В кого є дім, щоб сховати голову, той з головою на плечах.
Як ні ума, ні грошей –
Не милий ти нікому.
Жебрак рахує вошей,
Уклавшись на солому.
Одним себе втіша
Засмучений страждалець:
Коли болить душа,
Не думають про палець.
Не подобається? А чи була на світі красуня, яка б не копилила губи на власне дзеркало?
Л і р
Зразком терпіння я віднині стану,
Ні слова більше не скажу.
Входить К е н т.
К е н т
Хто тут?
Б л а з е н ь. Все, що треба. Голова і хвіст, розумний і дурень.
К е н т
Так ось ви де? Нічних створінь і тих би
Подібна ніч злякала. Хижаків
Небесний гнів утримує в барлогах.
Відколи я живу, не чув, не бачив
Ніде таких шалених блискавиць,
Такої зливи і такого грому.
Цього не може стерпіти людина
Без наслідків.
Л і р
Боги, які гримлять
Над нами в небесах, тавром позначте
Таємних ворогів! Злочинце підлий,
У тебе на душі тяжіє злочин.
Опам'ятайся! Руку заховай,
Кривавий, та неспійманий убивце!
Клятвопорушник в образі святого
І кровозмісник з праведним обличчям,
Відкрийте темні схованки сердець,
Своїх пороків кубла, і просіть
Про милосердя! Я, звичайно, грішний
Перед людьми, але не так, як інші
Переді мною.
К е н т
Він простоволосий!
Тут поруч є курінь. Сховайтесь там
Від бурі. Я тим часом повернуся
У дім, жильці якого ще твердіші,
Ніж камінь стін його. Туди я стукав,
Розшукуючи вас, та не впустили.
Я спробую ще раз. Як не добром,
То силою гостинності доб'юся.
Л і р
Я скоро збожеволію, здається. –
Що, друже мій, з тобою? Ти замерз?
Замерз і я. Де, брате, твій курінь?
Яка цікава штука необхідність:
Радіємо дурниці – куреню.
Мій блазню, серед власного нещастя
Мені краєчком серця жаль тебе.
Б л а з е н ь
(співає)
В кого розуму хоч дрібка,
Стерпить все: і дощ, і сніг.
Пересидить, мов куріпка,
Непростих обставин збіг.
Л і р. Справді, друже. – Ну, веди нас у свій курінь.
Лір і Кент ідуть геть.
Б л а з е н ь. Така ніч здатна остудити будь-які пристрасті. Перед тим як піти, скажу пророцтво:
Коли попи почнуть орати,
А шинкарі – не шахрувати,
Коли у приклад багатьом
Вже не палитимуть відьом,
В судах настане правосуддя
І брати в борг набридне людям,
Розпусник побудує храм,
Лихвар роздасть всі гроші сам,
Коли наклепник скаже: "Годі!",
В кишеню на полізе злодій
І поважатиме закон,
Тоді схитнеться Альбіон,
І всі навкруг, відчувши жах,
Почнуть ходити на ногах.
Це пророцтво зробить Мерлін, який буде жити після мене.
(Іде геть.)
Сцена третя.
Кімната в замку Глостера.
Входять Г л о с т е р і Е д м у н д.
Г л о с т е р. Не подобається мені ця бездушність, Едмунде! Коли я просив у них дозволу допомогти йому, вони стали хазяйнувати в моєму домі і заборонили під страхом вічної опали нагадувати про нього, просити за нього і будь-як його підтримувати.
Е д м у н д. Дивовижно і жорстоко!
Г л о с т е р. Тримай язик за зубами. Між герцогами чвари, але справи ще гірші. Сьогодні вночі я одержав листа, — небезпечно казати про це, — я сховав його у себе. За всі образи, що терпить король, чекає помста. В країні висадилось чуже військо. Ми повинні стати на бік короля. Піду розшукаю його і таємно допоможу. А ти займи герцога розмовами, щоб він не помітив моєї відсутності. Якщо він спитає, де я, скажи, що я хворий і ліг у постіль. Нехай я помру, — все одно мені загрожує смерть, — та я повинен допомогти королю, моєму старому володареві. Дивні діла відбуваються у світі, Едмунде! Будь обережним, будь ласка. (Іде геть.)
Е д м у н д
Піду негайно герцогу сказати
Про лист і про підтримку короля.
Ось випадок здобути в нього милість.
Чекають батька наслідки сумні.
Хай місцем він поступиться мені.
(Іде геть.)
Сцена четверта
Степ перед куренем. Буря продовжується.
Входять Л і р, К е н т і б л а з е н ь.
К е н т
Ось і курінь. Володаре, заходьте.
Жорстоку бурю краще переждати
У затишку.
Л і р
Іди, облиш мене.
К е н т
Ввійдіть.
Л і р
Чому розбити хочеш серце?
К е н т
Я краще розіб'ю своє. Ввійдіть.
Л і р
Який ти дивний! Чи таке вже горе
Замерзнути і змокнути до нитки?
Здається нам нікчемною напасть
Перед обличчям більшого нещастя.
Якщо ведмідь загнав тебе до моря,
Від люті хвиль ти кинешся у пащу.
Коли здоровий дух — чутливе тіло.
Та біль душі придушить інший біль.
Одне болить, одне я відчуваю:
Невдячність власних дочок! Адже це
Так неприродно й дивно, ніби рот
Кусає руку, що його годує.
Та я їм покажу! Доволі сліз.
В таку грозу і дощ мене прогнати!
Лий, зливо! Я усе тепер стерплю.
В таку грозу! Регано, Гонерильє!
Старого батька вигнати із дому,
Що вам віддав усе і вас любив!
Від цього справді можна збожеволіть!
К е н т
Володаре, сховайтесь від дощу.
Л і р
Про себе потурбуйся. Ураган
Полегшує мій біль, бо заважає
Про інше думати.