По всій країні треба розіслати
Зображення його. Тобі ж, мій сину,
Надам я право з герцогської згоди
Успадкувати все моє майно.
Входять герцог К о р н у о л ь с ь к и й,
Р е г а н а і почет.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ну як, мій друже? Тільки-но приїхав,
А вже новини дивні я почув.
Р е г а н а
Якщо це правда, то немає кари,
Щоб не була м'якою. Як здоров'я?
Г л о с т е р
Душа сумує і розбите серце.
Р е г а н а
Невже хрещеник батька, ваш Едгар,
Ховав злодійський намір вас убити?
Г л о с т е р
О леді, леді! Соромно зізнатись!
Р е г а н а
Були у нього друзі-розбишаки
Із батьківського почту?
Г л о с т е р
Я не знаю.
Усе це надто тяжко!
Е д м у н д
Так, були.
Р е г а н а
Чому ж тут дивуватися? Цей набрід,
Напевне, і підбурював його,
Щоб спадок ваш з убивцем пропивати.
Від товариства їх застерігає
Сестра листом, і я покину дім,
Коли вони приїдуть на постій.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
І я також, Регано. – Чув, Едмунде,
Що ви себе при цьому гідним сином
Сьогодні показали?
Е д м у н д
Я зробив
Лиш те, що нам обов'язок велить.
Г л о с т е р
Його умисний замір він розкрив
І спробував затримати, та злодій
Його поранив.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Послано погоню?
Г л о с т е р
Негайно.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Як спіймають, вже нікому
Не буде небезпечним він. Судіть
Його самі від імені мого.
А вас за вашу відданість і мужність,
Що так усі відзначили, Едмунде,
Хотів би я на службу запросити.
Таких людей не часто зустрічаєш.
Вас першого до себе я беру.
Е д м у н д
Я виправдаю вибір.
Г л о с т е р
Щиро вдячний
Вам, герцоге, за нього.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Адже ви
Не знаєте, чому ми тут з'явились…
Р е г а н а
Та ще й невчасно, мало не вночі!
Ми потребуєм вашої поради
Відносно несподіваних подій.
Листи прислали нам сестра і батько,
Що між собою посварились. Звідси
Хотіли б ми, цю сварку розібравши,
Направити їм відповідь. Гінці
Чекають на листи. Наш добрий друже!
Свої турботи й прикрощі забудьте
Для наших суперечок, що не ждуть.
Г л о с т е р
Я радий вам служити, і за честь
Вважаю вас прийняти як гостей.
Всі виходять.
Сцена друга
Перед замком Глостера.
Входять з різних сторін К е н т і О с в а л ь д.
О с в а л ь д. Здоров будь, приятелю. Ти тутешній?
К е н т. Так.
О с в а л ь д. Де б нам поставити коней?
К е н т. У будь-яку калюжу.
О с в а л ь д. Скажи без жартів, будь другом.
О с в а л ь д. А мені байдуже до твоєї дружби.
К е н т. Попадись ти мені в Ліпсберійській оборі, не було б тобі байдуже.
О с в а л ь д. Чого ти причепився до мене? Я тебе не знаю.
К е н т. Зате я тебе знаю.
О с в а л ь д. Хто ж я по-твоєму?
К е н т. Шахрай, мерзотник, лизоблюд, надутий дурень і нахаба. Холоп і підлабузник у шерстяних панчохах, з підлою душею. Кривляка з помадою і люстерком у скриньці, єдиним твоїм багатством. Огидна сволота, готова на будь-яке паскудство, щоб відзначитися. Покруч жебрака, боягуза й пройдисвіта. Спробуй зректися хоч одного з цих звань, і я відлупцюю тебе до безтями!
О с в а л ь д. От безглуздий! Казати все це людині, яка його не знає і яку він сам вперше бачить!
К е н т. Ах ти, лакейська пико! Що ж ти вдаєш, ніби не знаєш мене? А хто два дні тому збив тебе з ніг і віддубасив на очах короля? Берись за меч, анахтемська потворо! Хоч іще ніч, та світить місяць. Зараз я зроблю з тебе яєшню. Берись за меч, папільйотко з перукарні, берись!
(Дістає меч.)
О с в а л ь д. Відчепись! Я не бажаю мати з тобою справи.
К е н т. Дістань меч, паскудо! Ти привіз листа проти короля. Ти спільник тої бундючної ляльки, що умишляє лихе проти батька-короля. Захищайся, негіднику, бо я покришу тебе й підсмажу! Тримайся, ледащо, відбивай мої удари!
О с в а л ь д. Ріжуть! Пробі! Гвалт!
К е н т. Захищайся, нікчемо! Відбивайся, холую!
(Б'є його.)
О с в а л ь д. На допомогу! Ріжуть! Убивають!
Входить Е д м у н д.
Е д м у н д. Що тут за бійка? В чому справа?
К е н т. Прошу сюди, люб'язний! Підходьте, я вас почастую. Спробуйте крові, молодий чоловіче.
Входить Г л о с т е р.
Г л о с т е р. Бійка? Зброя? Що тут відбувається?
Входять г е р ц о г К о р н у о л ь с к и й, Р е г а н а і слуги.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Наказую негайно припинити!
Хто меч підніме, вмре. – Це хто такі?
Р е г а н а
Гінці від короля і від сестри.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Яка причина призвела до бійки?
О с в а л ь д
Пробачте, ледве дихаю, мілорде.
К е н т. Ще б пак! Набрався ти страху! Ех ти, боягузе, навіть природа зрікається тебе. Не вона, а якийсь кравець змайстрував тебе.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. От дивак! Чому кравець? Хіба кравець може викроїти людину?
К е н т. Звичайно, кравець, сер. А хто ж іще? Каменяр або маляр за годину чи дві зробили б щось ліпше.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Все ж таки, чому ви зчепились?
О с в а л ь д. Цей старий грубіян, над яким я зглянувся через його сиву бороду…
К е н т. Ах ти ж, зайва буква в азбуці! – Мілорде, дозвольте, я розітру його на порох і пофарбую ним стіни нужника. "Зглянувся через його сиву бороду…" Ах ти, трясогузко!
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Наказую мовчати! Ти забув
В присутності кого ти розкричався?
К е н т
Я пам'ятаю, сер. Але у гніву
Свої права.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Що ж викликало гнів?
К е н т
Розгнівало мене, що носить зброю
Безчесний і закінчений холоп.
Брехливий підлабузник! Мов щурі,
Такі, як він, шматують узи крові
І потакають пристрастям нечистим,
Які бентежать душі їх панів;
Готові лити масло у вогонь,
А воду крижану – у лютий холод.
Що "так", що "ні" – для них усе одно,
Аби лиш неодмінно догодити
Господарю, за ким вони, як пси,
Облизуючись, бігають покірно.
А, щоб тобі! Чому ти шкіриш зуби,
Неначе блазень я? Який тут сміх?
Такого б гусака в Саремське поле,
То я б тебе до Камелота гнав.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ти з глузду з'їхав?
Г л о с т е р
Чом ви посварились?
К е н т
Немає в світі більшої відрази,
Ніж викликає в мене цей шахрай.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Чому ти шахраєм його вважаєш?
К е н т
Не до смаку мені його обличчя.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Можливо, і моє або її?
К е н т
Завжди прямим я намагався бути.
Тож, кажучи по правді, зустрічались
Мені обличчя кращі, аніж ті,
Що бачу я тепер перед собою.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ах, ось яка це пташка! Хтось його
За прямоту хвалив необережно,
А він і розпустився, ніби він
Прямий і чесний, лестити не вміє
І не боїться різко говорити.
Таким його й сприймайте. Він простий.
Мені такі обманщики відомі.
У їх брехливій правді більше зла,
Ніж в плазуванні двадцяти придворних.
К е н т
Дозвольте вам по совісті і честі
Перед обличчям вашим світлочолим,
Що сяє, наче Феб, промінням дня…
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Чекай. Що означають ці слова?
К е н т. Вам не подобалась моя манера говорити, і я змінив її. Справді, я не лестун. Але той, що вас обдурив прямотою, був простим негідником. До цього розряду простоти я не можу себе зарахувати.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
(До Освальда)
Чим ти його образив?
О с в а л ь д
Я – нічим.
А от недавно зопалу король
Мене ударив. Цей, щоб прислужитись,
Підкрався ззаду, повалив мене
І збиткувався грубо над лежачим.
Король його за подвиг похвалив,
А він і тут накинувся на мене,
Героєм відчуваючи себе.
К е н т
Послухати базіку, то Аякс
З ним поруч – цуценя.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Несіть-но диби!
Посидиш в них, невігласе й хвалько!
Провчу тебе!
К е н т
Старий вже я учитись.
Без колодок давайте. Я на службі
У короля, і посланий гінцем.
Його гонець – двійник його особи.
Малу повагу виявите ви,
У колодки посла його забивши.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Подайте колодки! Посидиш в них,
Скажімо, до обіду.
Р е г а н а
До обіду?
До вечора! І всю наступну ніч!
К е н т
За що, міледі? Будь я навіть псом,
А не гінцем, що лист привіз від батька,
Не варто так поводитись зі мною.
Р е г а н а
Та ви негідник, а не батьків пес!
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ось про таких людей сестра і пише. –
Де ж колодки?
Приносять колодки.
Г л о с т е р
Послухайте, мілорде,
Облиште це. Нехай гінця карає
У відповідь на скаргу сам король.
Карають так злочинців, лиходіїв,
Усяку чернь. Король за це на вас
Образиться.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
За все я відповім.
Р е г а н а
Скоріше вже образиться сестра,
Що тут її придворного паплюжать
При виконанні наданих доручень. –
Саджайте в колодки його!
Кента саджають у колодки.
Ходім.
Всі, крім Глостера і Кента, ідуть геть.
Г л о с т е р
Хоч жаль тебе, та герцога наказ
Не виконати – просто неможливо.
Я спробую за тебе заступитись.
К е н т
Не треба, сер. В дорозі я не спав.
Тепер, принаймні, я спокійно висплюсь.
Велике горе – ноги защемить.
Ні, значно гірше защемити серце.
Прощайте, сер.
Г л о с т е р
Зробив недобре герцог.
(Іде геть.)
К е н т
Так, мій король, що далі, то все гірше.
Потрапиш, певне, ти з дощу під ринву. –
Скоріше б місяць, всесвіту маяк,
Зійшов на небі. Хочу прочитати
Листа у тьмяних променях його.
Трапляються в нещастях чудеса:
Я звістку від Корделії отримав!
Дізналася вона, де я ховаюсь,
І пише, що чекає з нетерпінням
Можливості мені допомогти.
А поки що зімкну свої повіки,
Щоб свій ганебний прихисток не бачить.
Ну, доле, надобраніч! Посміхнися
І колесо удачі покрути.
(Засинає.)
Сцена третя
Ліс.
Входить Е д г а р.
Е д г а р
Я вислухав собі заочний вирок,
Погоню пересидів у дуплі.
Та де подітись? Гавані закриті,
В усі кінці розіслана сторожа.
Усюди пастки. Виходу нема.
Мені, щоб врятуватись, доведеться
Собі надати вигляду такого,
Яким нестерпна, жалюгідна бідність
На звірів перетворює людей.
Грязюкою я вимажу обличчя,
Волосся розкуйовджу, обмотаюсь
Рядниною і побреду назустріч
Дощу і вітру, сонцю і грозі.
За приклад божевільних із Бедламу
Собі візьму. Вони блукають всюди,
Втикаючи собі у голе тіло
Із криком голки, цвяхи, колючки,
І жах наводять виглядом своїм.
Вони збирають всюди подаяння:
На фермах, у вівчарнях, на млинах,
Де лайкою, де плачем. Будь-який
"Нещасний Том" хоч щось у світі значить,
А я, Едгар, воістину – ніщо.
(Іде геть.)
Сцена четверта
Перед замком Глостера.
К е н т у колодках.