Г л о с т е р
Ось гаманець. Візьми його, жебраче.
Ти долею своєю стертий в прах.
Моє нещастя хай твоє полегшить.
Якби ділило небо так усе!
Хай той, що від переситу байдужий,
Що має грошей надлишок, відчує
Потребу поділитись з жебраком.
Усім було б достатньо. – Був ти в Дуврі?
Е д г а р
Бував, мілорде.
Г л о с т е р
Там над морем є
Висока скеля з урвищем крутим.
Ти можеш привести мене до краю?
Я добре заплачу тобі. А звідти
Не треба буде вже поводиря.
Е д г а р
Дай руку. Том сліпого відведе.
Ідуть геть.
Сцена друга
Перед палацом герцога Альбанського.
Входять Г о н е р и л ь я і Е д м у н д.
Г о н е р и л ь я
Ласкаво прошу, графе. Дуже дивно,
Що нас не зустрічає чоловік.
Входить О с в а л ь д.
Де герцог?
О с в а л ь д
Тут, та якось він змінився.
Кажу йому, що висадилось військо,
А він сміється. Доповів, що ви
Приїдете от-от, а він: "Тим гірше".
Про Глостерову зраду говорю
І про зразкову поведінку сина –
Він каже, що нічого я не тямлю.
Що неприємне, те його смішить,
Що радувати має, те печалить.
Г о н е р и л ь я
(До Едмунда)
Тож не заходьте. Певне, бідний герцог
Від страху втратив гнів і самолюбство
Усе, про що домовились в дорозі,
Вступає в силу. Їдьте до сестри,
Збирайте військо, станьте на чолі.
Я теж візьмусь за меч, а чоловіка
За прялку засаджу. Тримать зв'язок
Ми будем через Освальда. Сміліше!
Чекають вас визнання й вдячність дами.
Ось стрічка вам.
(Дає йому стрічку.)
Нагніться! Цей цілунок,
Якщо б усе сказати він посмів,
Від серця. Зрозумій і прощавай!
Е д м у н д
До смерті твій!
Г о н е р и л ь я
Мій дорогий Едмунде!
Едмунд іде геть.
Які чоловіки бувають різні!
Цей кожну може звабити, а я
Нікчемі нерішучому належу.
О с в а л ь д
Міледі, йде мілорд.
Освальд виходить. Входить герцог А л ь б а н с ь к и й.
Г о н е р и л ь я
Я що – собака?
Не варта вже й уваги?
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Гонерильє,
Не варта ти й пилюки, що в лице
Тобі жбурляє вітер. Страшно думать!
Тримається усе свого коріння.
Без коренів обрубані гілки
Всихають і придатні лиш для хмизу.
Г о н е р и л ь я
Доволі, це порожні балачки!
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Порожньому все порожньо: і розум,
І доброта, а милий власний бруд.
Що ви зробили, дві жорстокі дочки,
Тигриці справжні? Ви старого батька,
Якому і ведмідь благоговійно
Лизав би ноги, з розуму звели!
І допустив до цього брат мій, герцог,
Якщо за це злодійство не помститься
Всесильне небо, то настане час,
Коли почнуть собі подібних люди
Ковтати, наче чудиська морські.
Г о н е р и л ь я
Для ляпасів ти носиш власні щоки,
Нікчемний боягузе! Чи тобі
Своїми полохливими очима
Побачити де честь, а де ганьба?
Повинен зрозуміти: тільки дурні
Покараним злочинцям співчувають,
Коли потрібно попередить зло.
Чому ти спиш? В полях твоїх шумлять
Французькі стяги. Шоломи із пір'ям
Захопленням загрожують країні,
А ти, сумирний праведник, сидиш,
Зітхаючи: "Навіщо це потрібно?"
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
На себе глянь. Потворність сатани
Ніщо у порівнянні з люттю жінки!
Г о н е р и л ь я
Безмозкий дурень!
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Нащо відкривать
Єство звіряче під жіночим ликом?
Закрий обличчя! Дай собі я волю,
То на шматки тебе б я розірвав.
Хоч ти диявол, береже тебе
Жіночий вигляд.
Г о н е р и л ь я
Боже, як це мужньо!
Входить г і н е ц ь.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Що скажеш?
Г і н е ц ь
О мілорде, новина:
Помер від рани герцог Корнуольський.
Його поранив в сутичці слуга,
Коли він вирвав Глостерові очі.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Як? Вирвав очі?
Г і н е ц ь
Бачачи злодійство,
Слуга бажав розправу зупинити
І вийняв меч. Та герцог заколов
Його своїм мечем. Але від рани
Невдовзі сам помер.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
То, значить, є
На небі правосуддя, що карає
За наші звірства! – Як же бідний Глостер?
Тепер сліпий?
Г і н е ц ь
Так, на обидва ока. –
Ось від сестри вам лист, міледі. Просить
Вона скоріше їй відповісти.
Г о н е р и л ь я
(на бік)
Усе на краще, лиш одне погано:
Сестра – вдова, і з нею мій Едмунд.
Вона розбити може ті надії,
Що я плекаю.
(голосно)
Зараз прочитаю
І відповідь негайно напишу.
(Іде геть.)
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Де був Едмунд, коли терзали батька?
Г і н е ц ь
Він вашу супроводжував дружину.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Його немає тут.
Г і н е ц ь
Я з ним зустрівся,
Він звідси повертався.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Знає він
Про батька?
Г і н е ц ь
Так, бо виказав його,
А сам сюди поїхав, щоб розправі
Не заважать.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Поставлю за мету
Свого життя, мій Глостере, віддячить
Тобі за вірність Ліру і помститись
За сліпоту твою. – Ходімо, друже,
Докладніше розкажеш все, що знаєш.
Ідуть геть.
Сцена третя
Французький табір поблизу Дувра.
Входять К е н т і п р и д в о р н и й.
К е н т. Чому Французький король так несподівано повернувся до Франції? Ви не чули, яка причина?
П р и д в о р н и й. Його відкликали важливі державні справи, що загрожують Франції великою небезпекою. Він їх залишив незакінченими, вирушаючи на війну.
К е н т. Кому він доручив командування?
П р и д в о р н и й. Маршалу Франції, мосьє Лафару.
К е н т. Чи викликав у королеви сум той лист, що ви їй передали?
П р и д в о р н и й
Вона його читала при мені,
І сльози їй наповнювали очі.
Та королева зберігала гідність,
Стараючись приборкать почуття,
Які над нею часом брали гору.
К е н т
І дуже засмутилася?
П р и д в о р н и й
В нестяму
Не впала, та, здавалось, сум і стійкість
Змагалися, що більше личить їй.
Чи вам траплялось бачить сонце в дощ?
Так плакала вона і посміхалась.
І посмішка, що грала на вустах,
Немов би і не відала про сльози.
К е н т
Вона про щось розпитувала вас?
П р и д в о р н и й
З тремтячих вуст її злетіло кілька
Безладних слів: "Мій батько! Сестри, сестри!
Як вистачило совісті? Прогнати!
У ніч, у бурю! Де поділи жалість?"
Тут ринули з очей у неї сльози
І, вибігши назовні із намету,
Вона лишилась з горем наодинці.
К е н т
Людський характер, думаю, залежить
Від вищих сил. Хіба могло подружжя
Таких несхожих дочок народить? –
Її ви більш не бачили?
П р и д в о р н и й
Не бачив.
К е н т
Король Французький був ще тут?
П р и д в о р н и й
Поїхав.
К е н т
Дізнайтесь: Лір у Дуврі. Час від часу
Приходить він до тями, та не хоче
На очі показатися дочці.
П р и д в о р н и й
Мілорде, чим це можна пояснити?
К е н т
Йому спокою сором не дає
За те, що так Корделію образив:
Не дав на шлюб свого благословення,
Прогнав на чужину, позбавив спадку,
Віддав її третину старшим сестрам.
П р и д в о р н и й
Як жаль його! Нещасний батько!
К е н т
Ви
Про герцогів і військо їх не чули?
П р и д в о р н и й
Їх сили наближаються до нас.
К е н т
Ну, добре. Вас я проведу до Ліра
І хочу попросити з ним лишитись.
Я змушений іще на певний час
Своє ім'я ховати. Запевняю:
Вам за знайомство соромно не буде,
Коли його почуєте. Ходімо.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Французький табір. Намет.
Входять К о р д е л і я і солдати.
К о р д е л і я
Це він. Мені казали очевидці,
Що він іде і голосно співає,
Шаліючи, неначе океан.
Вінок на ньому з кашок і волошок,
З сокирок, будяків і кропиви –
Звичайних серед поля бур'янів.
Пошліть за ним в хліба загін солдатів,
Хай обшукають кожен акр в житах.
Знайдіть мені його.
Один з офіцерів виходить.
Чи можуть ліки
Йому колишній розум повернути?
За це усе, що маю, я віддам.
Л і к а р
Є засоби для цього, королево.
Найкращі ліки – спокій, відпочинок.
Йому вернути спокій і приспати
Безсонну маячню нам допоможе
Настоянка міцна цілющих трав.
К о р д е л і я
О сили чудотворні! Із землі,
Як сльози із очей моїх, забийте
Джерелами і притамуйте біль
Нещасної душі! – А ви шукайте
Його негайно, щоб свого життя
Зненацька він позбутись не надумав!
Входить гонець.
Г о н е ц ь
Війська британців близько, королево.
К о р д е л і я
Я знала це й раніше. Ми готові.
Тобі на захист, батьку дорогий,
Зібрала військо я. Король Французький
Прислухався до молитов моїх.
Не з марнославства ми взялись за меч,
Але з любові, тільки із любові,
Щоб захистити батька. Та скоріше б
Почути і побачити його!
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Кімната в замку Глостера.
Входять Р е г а н а і О св а л ь д.
Р е г а н а
Чи військо брата виступило?
О с в а л ь д
Так.
Р е г а н а
А особисто герцог?
О с в а л ь д
Неохоче.
Дружина войовничіша за нього.
Р е г а н а
Чи говорили герцог і Едмунд?
О с в а л ь д
Ні, пані.
Р е г а н а
Що могла йому писати
Сестра в листі?
О с в а л ь д
Цього не знаю, леді.
Р е г а н а
У справах він поїхав. Перш за все,
Було безумством Глостеру сліпому
Залишити життя. Куди не піде,
Підніме всю голоту проти нас.
Мені здається, що Едмунд надумав
Старому батьку скоротити муки
І одночасно розвідку зробить.
О с в а л ь д
Йому листа я мушу передати.
Р е г а н а
Ми завтра виступаємо. До ранку
Залишся тут. Дороги небезпечні.
О с в а л ь д
Не можу, бо одержав я наказ
Не гаяти в дорозі ні хвилини.
Р е г а н а
Про що вона йому писати може?
Хіба не можна передати усно?
Послухай… Ні… Віддячу я тобі,
Коли дозволиш глянути на лист.
О с в а л ь д
Скоріше я…
Р е г а н а
Не можеш? Знаю, знаю –
Моя сестра не любить чоловіка,
І на Едмунда кидала не раз
Такі відверті погляди у замку,
Що ясно все. А ти – їх посередник.
О с в а л ь д
Та що ви? Я?
Р е г а н а
Не заперечуй це.
Запам'ятай мою пересторогу:
Мій чоловік помер. Я заручилась
З Едмундом, і нікому не віддам.
Мені він личить більше, ніж сестрі.
Обдумай це. Як розшукаєш графа,
То передай від мене цей дарунок.
Сестра ж нехай обачнішою буде,
Я так їй раджу. Трапиться тобі
Десь перестріти зрадника сліпого,
То пам'ятай, що добре заплачу я
За голову його.
О с в а л ь д
Коли б мені
Зустрівся він, то я довів би вам,
На чий стаю я бік.
Р е г а н а
Щаслива путь!
(Іде геть.)
Сцена шоста
Місцевість поблизу Дувра.
Входять Г л о с т е р і Е д г а р, одягнений селянином.
Г л о с т е р
Скажи, коли ж ми зійдемо на скелю?
Е д г а р
Ми сходимо потроху: важче йти.
Г л о с т е р
Не відчуваю.
Е д г а р
Урвище вже поруч.
Вам чути рокіт моря?
Г л о с т е р
Ні, не чуть.
Е д г а р
Можливо, що раптова втрата зору
Послабила і інші почуття.
Г л о с т е р
Мені здається, іншим став твій голос,
А мова – більш розумна і ясна.
Е д г а р
І тут ви помиляєтесь.