Противніша для мене за брехню,
За п'янство, пустослів'я і дволичність,
За всі пороки, що живцем з'їдають
Безсилу нашу плоть.
А н т о н і о
О небеса!
Д р у г и й п р и с т а в
Ходімо, арештанте. Досить слів.
А н т о н і о
Ні, почекайте! Я цього хлопчину
Із лап кігтистих смерті відібрав,
Любив його, беріг благоговійно,
Немов би все, що є в житті святого,
Він, бездоганний, втілив у собі.
П е р ш и й п р и с т а в
Що з того нам? Нам ніколи, ходімо.
А н т о н і о
І цей кумир – такий нікчемний ідол!
Зганьбив ти, Себастьяне, і красу,
І власну душу. Адже кожен знає:
Бездушний, хто про вдячність забуває.
Добро прекрасне, а порок вродливий –
Бісівський плід, рум'яний, та червивий.
П е р ш и й п р и с т а в
Він з глузду з'їхав. Ну його!
А н т о н і о
Ведіть.
Іде разом з приставами.
В і о л а
Він говорив, неначе усьому
І справді вірує. Чи вірити йому?
Коли б мене він дійсно сплутав з братом,
Було б для мене це найбільшим святом!
С е р Т о б і. Іди сюди, лицаре, іди сюди, Фабіане: пошепочемося про це, обміняємося премудрими висловами.
В і о л а
Мене назвали Себастьяном… Боже!
Моє обличчя так на нього схоже,
Неначе я – портрет його живий.
Надіє, у душі гніздечко звий!
Якщо судилась зустріч, хоч коротка,
Іде геть.
С е р Т о б і. Безсоромний, паскудний хлопчисько, полохливий, як заєць! Що безсоромний, це видно з того, що кинув друга у нужді і відрікся від нього. Що ж до сміливості, спитай про це у Фабіана.
Ф а б і а н. Боягуз, непідробний і переконаний боягуз!
С ер Е н д р ю. Їй-богу, дожену його і відлупцюю!
С е р Т о б і. Правильно. Віддубась його гарненько, тільки не здумай хапатись за шпагу.
С е р Е н д р ю. Ну ні, обов'язково здумаю. (Іде геть.)
Ф а б і а н. Ходімо, поглянемо, чим це закінчиться.
С е р Т о б і. Б'юсь об заклад, що нічим.
Ідуть геть.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Сцена перша
Перед домом Олівії.
Входять С е б а с т ь я н і б л а з е н ь.
Б л а з е н ь. Ви хочете мене переконати, що я посланий не за вами?
С е б а с т ь я н
Іди собі! Облиш мене, нарешті.
Ти, мабуть, зовсім з розуму зійшов.
Б л а з е н ь. Чудово розіграно, слово честі! Звичайно, я вас не знаю, і моя господиня послала мене не за вами, і хоче бачити вона не вас, і Цезаріо не ваше ім'я, і мій ніс не мій, а чужий. І взагалі, чорне – це біле.
С е б а с т ь я н
Не виливай безглуздості потоки
Без користі. Мене не знаєш ти.
Б л а з е н ь. Виливати потоки безглуздості! Він чув цей вираз від якогось поважного пана і тепер застосовує його до блазня. Виливати потоки безглуздості! Боюсь, що весь рід людський, цей підстаркуватий бовдур, скоро зробиться зманіженим фатом. – Прошу тебе, кинь кривлятися і скажи, що мені виливати моїй господині: вилити їй, що ти прийдеш?
С е б а с т ь я н
Прошу тебе, відстань, нестерпний звідник!
Ось гроші, на; а будеш приставати,
То, вибачай, одержиш по зубах.
Б л а з е н ь. Рука в тебе щедра, нічого не скажеш. Розумаки тим і славляться, що жбурляють гроші дурням.
Входять с е р Е н д р ю, с е р Т о б і і Ф а б і а н.
С е р Е н д р ю. Як, добродію, ви знову тут? Ось вам! (Дає ляпаса Себастьяну.)
С е б а с т ь я н.
А ось тобі! А ось іще, і ось!
(Б'є сера Ендрю.)
Напевне, тут усі переказились!
С е р Т о б і. Стійте, бо я закину вашу шпагу на дах!
Б л а з е н ь. Негайно сповіщу про все господині. Ні за які гроші я б не помінявся з вами шкірами! (Іде геть.)
С е р Т о б і (тримає Себастьяна). Заспокойтесь, пане, припиніть!
С е р Е н д р ю. Облиште його: я інакше з ним поквитаюсь. Я подам на нього в суд за образу дією – адже є ще в Ілірії закони. Правда, я перший ляснув його, але це не рахується.
С е б а с т ь я н. Геть руки!
С е р Т о б і. Втихомиртесь, добродію, я ваших рук не відпущу. Ну, мій юний воїне, сховайте свою залізяку. Занадто ви ошаліли, заспокойтесь.
С е б а с т ь я н
(вириваючись із рук сера Тобі)
Геть руки, я кажу! Тобі замало?
Ще захотів? То шпагу діставай!
С е р Т о б і. Що, що? Доведеться мені випустити з тебе кілька унцій твоєї шаленої крові. (Вихоплює шпагу.)
Входить О л і в і я.
О л і в і я
Стій, Тобі! Я наказую тобі!
С е р Т о б і
Ласкава пані!..
О л і в і я
Доки це терпіти?
Нестерпний грубіяне! У печері
Тобі би жити поміж дикунів,
Що чемності не знають… Геть з очей! –
Цезаріо, не сердіться, будь ласка! –
Ідіть усі!
Сер Тобі, сер Ендрю і Фабіан ідуть геть.
Прошу тебе, мій друже,
Нехай розсудить розум, а не гнів
Набіг цей несподіваний і грубий
На спокій твій. Ходімо краще в дім.
Я розкажу про витівки безглузді
Невігласа цього – і сам ти перший
Над ними посмієшся. Не відмов.
Образивши тебе, цей грубіян
Завдав моєму серцю свіжих ран.
С е б а с т ь я н
Що значить це? Нічого не збагну!
Я втратив глузд? Чи все – видіння сну?
Чи Леті я потрапив у полон?
Якщо я сплю, хай вічним буде сон!
О л і в і я
Дай руку!
С е б а с т ь я н
Я життя віддав би вам!
О л і в і я
О, повтори цю клятву небесам!
Ідуть геть.
Сцена друга
Дім Олівії.
Входять М а р і я і б л а з е н ь.
М а р і я. Ось, одягни цю рясу і підв'яжи бороду: хай він думає, що ти – сер Топас, священик. Тільки швидше, а я тим часом збігаю за сером Тобі. (Вихо-дить.)
Б л а з е н ь. Добре, одягну і прикинуся, що я – не я. Якби ж то я був першим облудником, що носить рясу! Для проповідника я замалий зростом, у вчені богослови мене не візьмуть – не відкохав черева. Втім, вважатися чесною людиною і працьовитим господарем не гірше, ніж славитися добрим пастирем і великим вченим. А ось і змовники з'явилися.
Входять с е р Т о б і і М а р і я.
С е р Т о б і. Благослови тебе Юпітер, пане пасторе.
Б л а з е н ь. Bonos dies, сер Тобі; тому що, як давній празький відлюдник, який ніколи не бачив ні пера, ні чорнила, дуже дотепно сказав племінниці короля Горбодука: "Що є, те є", — так і я, оскільки я є пан пастор, то я є пан пастор; бо що таке "те", як не "те", і що таке "є", як не "є"?
С е р Т о б і. Поговори з ним, сер Топасе.
Б л а з е н ь. Гей, як там тебе! Мир цій в'язниці!
С е р Т о б і. Відмінно передражнює, шахрай!
М а л ь в о л і о (за сценою). Хто мене кличе?
Б л а з е н ь. Сер Топас, священик, прийшов відвідати Мальволіо, божевільного.
М а л ь в о л і о. Сер Топасе, добрий сер Топасе, сходіть до моєї господині.
Б л а з е н ь. Геть, сатано! Не спокушай цього чоловіка! – Ти тільки про господинь і говориш?
С е р Т о б і. Добре сказано, пане пасторе!
М а л ь в о л і о. Сер Топасе, мене нечувано образили! Дорогий сер Топасе, повірте, я зовсім не божевільний. Вони замкнули мене тут у мерзотній темряві.
Б л а з е н ь. Згинь, безчесний сатано! Дякуй, що я м'яко з тобою поводжусь: я належу до тих лагідних людей, які ввічливі навіть з чортом. – Ти смієш стверджувати, що у в'язниці темно?
М а л ь в о л і о. Як у пеклі, сер Топасе.
Б л а з е н ь. Але ж тут вікна у нішах, прозорі, як заслінки, а верхні пройми на північний-південь сяють, як чорне дерево. І ти смієш скаржитись на затьмарення!
М а л ь в о л і о. Я при розумі, сер Топасе. Кажу вам, тут темно, хоч око виколи.
Б л а з е н ь. Безумче, ти помиляєшся! Кажу тобі: немає мороку, крім неуцтва, в якому ти блукаєш, як єгиптянин у пітьмі.
М а л ь в о л і о. А я вам кажу, що ця комірчина темніша за будь-яке неуцтво, навіть якщо воно темніше пекла, і що мене нечувано образили. Я не більше безумний, ніж ви. Можете мені задати якесь розумне запитання.
Б л а з е н ь. Яка думка Піфагора відносно дичини?
М а л ь в о л і о. Що душа нашої бабці може мешкати у птиці.
Б л а з е н ь. Як ти ставишся до цієї думки?
М а л ь в о л і о. Я маю більш піднесений погляд на душу, а тому не схвалюю його думку.
Б л а з е н ь. Прощавай! Продовжуй перебувати у пітьмі. Доки ти не згодишся з думкою Піфагора, я не визнаю твій здоровий глузд. І дивись, не убий кулика, щоб не обездолити душу твоєї бабці. Прощавай!
М а л ь в о л і о. Сер Топасе! Сер Топасе!
С е р Т о б і. Незрівнянний сер Топасе!
Б л а з е н ь. Бачите, я і швець, і жнець, і на дуді грець!
М а р і я. А ряса й борода ні до чого: він же не бачить тебе.
С е р Т о б і. Поговори з ним звичайним голосом, а потім розкажеш мені, що і як. Дуже хочеться покінчити з цією витівкою. Добре було б звільнити його під пристойним приводом: моя племінниця так гнівається на мене зараз, що продовжувати нашу гру не слід. Не затримуйся, скоріше приходь до мене в кімнату.
Сер Тобі і Марія виходять.
Б л а з е н ь
(співає)
"Гей, Робіне хоробрий,
Скажи нам, як живеш?"
М а л ь в о л і о. Блазне!
Б л а з е н ь
(співає)
"Чому до себе в гості…"
М а л ь в о л і о. Блазне!
Б л а з е н ь
(співає)
"…Ніколи не зовеш?"
М а л ь в о л і о. Послухай, блазне!
Б л а з е н ь
(співає)
"Обдурює дружина…"
Хто мене кличе?
М а л ь в о л і о. Будь ласка, добрий блазне, зроби велику послугу: принеси мені свічку, перо і папір. Даю слово дворянина, буду вік тобі вдячний.
Б л а з е н ь. Пане Мальволіо!
М а л ь в о л і о. Що, мій добрий блазне?
Б л а з е н ь. Як це трапилось, добродію, що ви з глузду з'їхали?
М а л ь в о л і о. Блазне, зі мною обійшлись ганебним чином. Я при своєму розумі, як і ти.
Б л а з е н ь. Як я? Ну, якщо у вас розум, як у дурня, то ви дійсно безумний.
М а л ь в о л і о. Вони заштовхали мене сюди, тримають у пітьмі, підсилають до мене якихось ослів-священиків і роблять усе, щоб справді звести з розуму.
Б л а з е н ь. Подумайте, що ви говорите! Священик тут. (Змінює голос.) – Мальволіо, Мальволіо, хай небеса тобі повернуть розум! Намагайся заснути і припини нечестиву балаканину.
М а л ь в о л і о. Сер Топасе!
Б л а з е н ь. Не веди з ним розмови, сину мій. – З ним розмови, отче? Та ні за що на світі! Благослови вас Бог, дорогий сер Топасе! – Ну що ж, амінь. – Слухаюсь, отче, слухаюсь.
М а л ь в о л і о. Блазне, чуєш блазне?
Б л а з е н ь. Майте терпіння, пане. Що ви кажете, добродію? Мене сварять за те, що я розмовляю з вами.
М а л ь в о л і о. Блазне, добудь мені папір і свічку. Запевняю тебе, я так само при розумі, як будь-хто в Ілірії.
Б л а з е н ь. Якби ж то воно було так, пане!
М а л ь в о л і о. Це так, присягаюсь своєю рукою! Заради Бога, блазне, добудь чорнила, паперу і недогарок свічки. Потім віднесеш мою записку господині і одержиш стільки, скільки в житті не одержував ні за один лист.
Б л а з е н ь.