В. Шекспір
ДВАНАДЦЯТА НІЧ
АБО ЩО ЗАМАНЕТЬСЯ
Переклад Олександра Грязнова
ДІЙОВІ ОСОБИ
О р с і н о, герцог Ілірії.
С е б а с т ь я н, молодий дворянин, брат Віоли.
А н т о н і о, капітан корабля, друг Себастьяна.
К а п і т а н к о р а б л я, друг Віоли.
В а л е н т и н,
К у р і о – придворні герцога.
С е р Т о б і Б е л ч, дядя Олівії.
С е р Е н д р ю Е г'ю ч и к.
М а л ь в о л і о, управитель Олівії.
Ф е с т е, блазень Олівії.
Ф а б і а н, слуга Олівії.
О л і в і я, багата графиня.
М а р і я, камеристка Олівії.
В і о л а, сестра Себастьяна.
П р и д в о р н і, с в я щ е н и к, м а т р о с и, п р и с т а в и,
м у з и к а н т и, с л у г и.
Місце дії – місто в Ілірії і морський берег поблизу від нього.
Д І Я П Е Р Ш А
Сцена перша
Кімната в палаці герцога.
Входять г е р ц о г, К у р і о, інші вельможі та музиканти.
Г е р ц о г
Кохання живить музика; тож грайте
Щедріше, голосніше, щоб бажання,
Нарешті втамувавшись, знемогло.
Ще раз оту мелодію щемливу,
Що пестила мій слух, як подих вітру,
Фіалковий принісши аромат!
Ні, досить! Вже не так вона звучить.
О дух кохання! Ти легкий і свіжий,
Вмістити можеш все, неначе море.
Дивіться також
Хоч би було на світі найцінніше,
В ту ж мить втрачає цінність назавжди.
Ти сповнений таким зачаруванням,
Що справді зачаровуєш лиш ти!
К у р і о
Чи будете сьогодні полювати?
Г е р ц о г
На кого, вірний Куріо?
К у р і о
На лань.
Г е р ц о г
Так, я полюю за своєю ланню.
Коли зустрів Олівію я вперше,
Мені здалось, що подихом її
Очистилось повітря від зарази!
Сам оленем я став тієї ж миті,
І з того часу, мов голодні пси,
Гризуть і переслідують бажання.
Входить В а л е н т и н.
А, ось і ти! Ну, що вона сказала?
В а л е н т и н
Мій герцоге, не бачив я її.
Мене не допустили, та служниця
Переказала відповідь таку:
Ще сім наступних років без покрова
Її обличчя не побачить небо.
У одязі черниці день за днем
Вона обитель скроплювати буде
Росою сліз, щоб не могла зотліть
В засмученому серці ніжність брата,
Якого смерть у неї відняла.
Г е р ц о г
Якщо вже так вона платити вміє
Сестринського обов'язку данину,
То як вона зуміє полюбить,
Коли всі почуття і всі бажання
Уб'є кохання золота стріла!
Тоді її печінка, мозок, серце –
Довершеності вищої престоли –
Єдиним будуть зайняті царем! –
Ходімо в гай, де свіжість і мовчання:
У затінку миліше снам кохання.
Ідуть геть.
Сцена друга
Берег моря.
Входять В і о л а, к а п і т а н і матроси.
В і о л а
Яка країна перед нами, друзі?
К а п і т а н
Ми припливли в Ілірію, синьйоро.
В і о л а
Що мушу я в Ілірії робити,
Коли в полях Елізіума брат
Блукає тінню? Може, випадково
Він врятувався теж?
К а п і т а н
Цілком можливо.
Ви ж врятувались!
В і о л а
О, якби ж то так!
Який це був би випадок щасливий!
К а п і т а н
Я майже певен: так воно і є.
Коли розбився корабель об скелі
І всіх нас, хто лишилися живі,
Жбурляли хвилі у човні малому,
Ваш брат кмітливий прив'язав себе
Міцним канатом до уламка мачти,
Що серед хвиль гойдався, і поплив,
Як на хребті дельфіна Аріон.
І доки міг за ним я слідкувати,
Надійно він тримався серед хвиль.
В і о л а
(кидаючи гаманець)
Ось золото тобі у нагороду
За звістку, що дає мені надію
На порятунок брата. Ти цей край
Хоч трохи знаєш?
К а п і т а н
Знаю дуже добре.
Звідсіль мені лиш три години ходу
До місць, де народився я і ріс.
В і о л а
Хто править тут?
К а п і т а н
Один шляхетний герцог.
В і о л а
Яке його ім'я?
К а п і т а н
Зовуть Орсіно.
В і о л а
Орсіно? Пам'ятаю, батько мій
Розповідав, що він ще не жонатий.
К а п і т а н
Він був ще не одружений тоді,
Коли останній раз я йшов у море,
А з того часу промайнув лиш місяць.
Та йшли чутки, – бо любить бідний люд
Базікати про справи іменитих, –
Що герцог закохався не на жарт
В Олівію.
В і о л а
А хто вона?
К а п і т а н
Красуня,
Дочка старого графа, що помер
Десь рік тому, залишивши її
На піклування спадкоємця-сина.
Той також скоро вмер і, як говорять,
Олівія, сумуючи за братом,
Відлюдницею в траурі живе.
В і о л а
Якби могла найнятись я до неї,
До часу приховавши від людей,
Хто я така!
К а п і т а н
Нелегко це зробити:
Вона не хоче бачити нікого –
Ні герцога, ані його послів.
В і о л а
На вигляд, капітане, ти прямий;
Хоча природа в зовнішність шляхетну
Ховає часом зле й підступне серце,
Мені здається, що твоя душа,
Як в дзеркалі, в твоїх відбилась рисах.
Прошу тебе, – і щедра буде плата, –
Ти приховай, хто я, і десь добудь
Мені пристойний чоловічий одяг,
Щоб я пішла до герцога служити.
Шепни йому, що, певне, я кастрат…
Він буде задоволений: я граю
На різних інструментах і співаю.
Що далі? – доля вирішить прудка.
Хай правда не зірветься з язика.
К а п і т а н
Клянусь не прохопитись перед ним:
Ви будете кастратом, я – німим.
В і о л а
Спасибі. Тож веди мене до нього.
Ідуть геть.
Сцена третя
Дім Олівії.
Входять с е р Т о б і Б е л ч і М а р і я.
С е р Т о б і. Якого чорта моя племінниця так побивається за своїм покійним братом? Запевняю, що горе – ворог життя.
М а р і я. А ви, сер Тобі, повертались би раніше додому. Коли ви бозна-де засиджуєтесь до півночі, моя пані, ваша племінниця, просто виходить із себе.
С е р Т о б і. Ну і хай собі виходить на всі чотири сторони!
М а р і я. До того ж ви з'являєтеся у непристойному вигляді.
С е р Т о б і. А що в ньому непристойного? Найпристойніший для випивки одяг. І чоботи хоч куди. А якщо нікуди, то хай вони подавляться власними халявами!
М а р і я. Ці гульбища і пиятика до добра вас не доведуть. Вчора про це говорила пані, я сама чула. І ще вона згадувала про якогось дурника, котрого ви притягли вночі і нав'язували їй у женихи.
С е р Т о б і. Це ти про кого? Про сера Ендрю Ег'ючика?
М а р і я. Звичайно, про нього.
С е р Т о б і. Він не гірший за будь-кого в Ілірії.
М а р і я. А нам що з того?
С е р Т о б і. А те, що в нього три тисячі дукатів на рік.
М а р і я. Йому й на півроку цих дукатів не вистачить: він дурень і марнотратник.
С е р Т о б і. Як ти можеш таке казати? Він грає на віолі, говорить як по-писаному кількома мовами і взагалі багата натура.
М а р і я. Справді, натуральний дурень. І не тільки дурень, а ще й задерика. Розумні люди кажуть, що бути б йому давно покійником, якби його завзяття не стримувалось боягузтвом.
С е р Т о б і. Присягаюся цим кулаком, вони брехуни і мерзотники, якщо мелють такі дурниці! Хто вони?
М а р і я. Ті, від кого я дізналася, що він щовечора напивається у вашому товаристві.
С е р Т о б і. Це тому, що ми п'ємо за здоров'я моєї племінниці. Я буду пити за неї, доки мені не замулить горлянку і є ще вино в Ілірії. Боягуз і паскуда той, хто не п'є за мою племінницю, доки мозок у нього не закрутиться, наче дзиґа. Тихше, кралечко! Castiliano vulgo! Сюди йде сер Ендрю Ег'ючичирк.
Входить с е р Е н д р ю Е г'ю ч и к.
С е р Е н д р ю. Сер Тобі Белч! Як поживаєте, сер Тобі?
С е р Т о б і. Моє шанування, сер Ендрю!
С е р Е н д р ю. Вітаю вас, прекрасна злючко!
М а р і я. І я вас теж, добродію.
С е р Т о б і. Наддай, сер Ендрю, наддай!
С е р Е н д р ю. Хто це?
С е р Т о б і. Покоївка моєї племінниці.
С е р Е н д р ю. Наймиліша міс Наддай, я бажав би познайомитися з тобою поближче.
М а р і я. Моє ім'я Мері, добродію.
С е р Е н д р ю. Мила Мері Наддай…
С е р Т о б і. Ти не зрозумів, лицаре. "Наддай" — означає "сміливіше", "не бійся", "атакуй", "штурмуй".
С е р Е н д р ю. Ну, знаєте, ви стільки наговорили, що мені тепер до неї і підступитись страшно. Це і означає "наддай"?
М а р і я. Бувайте здорові, добродії!
С е р Т о б і. Якщо ти так її відпустиш, сер Ендрю, щоб тобі довіку не працювати шпагою!
С е р Е н д р ю. Щоб мені довіку не працювати шпагою, якщо я так тебе відпущу! Ти що, красунечко, думаєш, що водиш дурнів за носа?
М а р і я. Ні, лицаре, я не вожу вас за носа.
С е р Е н д р ю. А ти спрабуй, ось тобі моя рука.
М а р і я. Звичайно, думки ваші вільні, та не завадило б вам тримати їх на прив'язі. Віднесіть краще свою руку до погребу і гарненько почастуйте елем.
С е р Е н д р ю. Навіщо, моя рибко? Що означає твоя метафора?
М а р і я. Занадто вона немічна.
С е р Е н д р ю. Оце вірно. А в моїй руці і без елю досить сили. Так у чому сенс твого жарту?
М а р і я. Він зачерствий для ваших зубів.
С е р Е н д р ю. І багато їх у тебе?
М а р і я. Запас такий, що навіть пальці сверблять. А зараз я відпустила вашу руку, і жарти зникли.
Іде геть.
С е р Т о б і. Ну, лицаре, підкріпись-но склянкою канарського. Зроду не бачив, щоб тебе так майстерно укладали на обидві лопатки.
С е р Е н д р ю. Можливо, і не бачив… Хіба що канарське теж добряче укладало. Далебі, мені інколи здається, що розуму в мене не більше, ніж у будь-якого християнина, чи навіть у будь-якої людини. Бо я їм багато яловичини, а вона шкодить моїй дотепності.
С е р Т о б і. Без сумніву.
С е р Е н д р ю. Якби я справді так думав, нізащо б не їв. Сер Тобі, завтра я від'їжджаю додому.
С е р Т о б і. Pourquoi, мій лицаре?
С е р Е н д р ю. Що означає "pourquoi"? Їхати чи не їхати? Жаль, що на вивчення мов я не витратив часу, який розтринькав на фехтування, танці та полювання! Я мав би розвивати себе!
С е р Т о б і. Твоєму волоссю це не потрібно.
С е р Е н д р ю. А до чого тут моє волосся?
С е р Т о б і. Як-то – до чого? Воно ж у тебе одвіку не завивалося.
С е р Е н д р ю. Ну то що? Хіба воно мені не личить?
С е р Т о б і. Дуже личить: висить, як льон на прялці. Ось женишся, і я ще подивлюсь, як дружина затисне тебе між коліньми, та як почне прясти – тільки тримайся!
С е р Е н д р ю. Їй-богу, завтра ж я від'їжджаю. Твоя племінниця не бажає мене бачити. А якби й побажала, десять проти одного, що я їй не сподобаюсь. До того ж, сам герцог залицяється до неї.
С е р Т о б і. Герцог тут ні до чого. Вона ніколи не вийде за чоловіка, який вищий від неї званням, багатством чи розумом. Я сам чув, як вона присягалась у цьому. Веселіше, брате! Не все ще втрачено.
С е р Е н д р ю. Ну добре, лишуся ще на місяць. Дивна я людина: інколи мені до душі лише бали та маскаради.
С е р Т о б і. Невже ти здатний на такі дурощі?
С е р Е н д р ю. Як і будь-хто інший в Ілірії, не рахуючи тих, хто знатніші за мене. З ними я рівнятися не хочу.
С е р Т о б і.